Кузбас. Чому глушиться слово правди?
Про ставлення до засобів масової інформації
Дивна річ. У шкільні роки я займався радіосправою і своїми руками зібраному приймачеві міг слухати музику «Голосу Америки», радіостанції Бі-бі-сі та інших ворожих «голосів». Звісно, їх глушили як рупори військово-політичного та ідеологічного супротивника. Але мляво якось глушили. Без вогника. Було це, як кажуть сьогодні праві ліберали та інші високопосадовці, в «тоталітарній» державі.
Сьогодні ми живемо у відкритому начебто інформаційному суспільстві, у вік Інтернету, але з повені міліцією Міжріченська я не можу отримати жодного рядка про шахту «Распадська». Що там відбувається? Що спричинило блискавичну «рейкову війну», внаслідок якої 28 осіб було затримано міліцією та звинувачено в нападі на ОМОН? Ніде ні від кого жодної інформації.
На телебачення сподіватися марно. Навіть у день «регіональної жалоби» 15 травня воно несло в ефір будь-яку бісівщину, танцульки, веселуху та «чорнуху».
Міжнародні правозахисні організації давно назвали Україну країною, ворожою до журналістів. А нещодавно прем'єра В.Путіна зарахували до «ворогів вільних ЗМІ».
Можна сперечатися, можна не погоджуватись, можна спростовувати. Але найкраще зробити правильні висновки.
Прекрасно пам'ятаю «рейкову війну» у Кузбасі 90-х років. І телевізійні репортажі звідти й інтерв'ю з гірниками, що сидять на залізничних коліях, які прямим тестом заявляли в телекамеру про свої вимоги.
Сьогодні ми не бачимо в телекадрі жодного жителя Міжріченська, жодного шахтаря «Распадської», який вижив, який би розповів, чого вони хочуть, домагаються і вимагають. На телеекрані то кемерівський губернатор Тулєєв, то якийсь чиновний рятівник, то прокурорський чин,який нічого до ладу не може сказати про причини жахливих вибухів, які забрали життя 90 робітників.
За останні три роки це вже третя у Кузбасі катастрофа з величезними людськими жертвами. Вона ціпенить і льодить свідомість, насамперед, жителів самого Міжріченська та інших вугледобувних міст.
Як йти завтра у забій, якщо не знаєш, де, в яку хвилину, від якого порушення техніки безпеки тебе наздожене смерть? Бо вселенське «роздовбання» і безвідповідальність, за визнанням самого ж Д.Медведєва, стали в «загрозі національної безпеки», що піднялася з колін Укаїни. В результаті катастрофа на ЗОШ ГЕС, «Кульгавий кінь», аварія «Невського експресу» та вибухи в московському метро. Винних завжди немає.
Чого домагаються шахтарі?
У цих умовах, здавалося б, влада має зробити все, щоб зробити розслідування причин надзвичайної ситуації максимально швидким і відкритим. Не тут то було! Депутати «Єдиної України» «забодали» ідею парламентського розслідування, з якою виступила думська опозиція.
Тоді до Кузбасу вилетіли депутати фракції КПРФ М.Останіна та А.Куликов.
- Скажіть, що спричинило «рейкову війну»?
- Їхнім розслідуванням і мала б зайнятися парламентська комісія Держдуми, на створенні якої наполягала наша фракція КПРФ. Відповідь «Єдиної України» відома: «правду» про події у «бунтівному» Міжріченську нам на блюдечку піднесуть чиновники урядової комісії. Ми знаємо ціну цієї відшліфованої та прилизаної правди. Поки що влада вигороджує власників шахти Романа Абрамовича, «ЄврАз Холдинг» та інших акціонерів.
На минулих парламентських виборах 2007 р. губернатор Тулєєв провів від шахтарського Кузбасу до Держдуми за списком «Єдиної України» велику бригаду московських політиків. Це івідомий «адвокат Макаров», і колишня перша леді нижньої палати пані Слиска з Саратова. Скільки разів у ті дні ми чули: Єдина Україна – це партія, яка відповідає за все». Чому сьогодні вони не хочуть взяти на себе відповідальність за цю трагедію? Чому ж ці панове не прагнуть виборців у охоплений горем Міжреченськ, щоб висловити співчуття, втішити, допомогти вирішити нагальні питання? І самі не полетіли, і комісію нам не дозволили створити.
Ми з Олександром Куликовим провели безліч зустрічей із гірниками, жителями міста та перше, про що вони нас запитували: «Ніно Олександрівно, чому нас ніхто не хоче вислухати? Ані президент, ані прем'єр, ані пан Тулєєв? Чому в них до нас таке зарозуміле ставлення? За що?"
- Які вимоги гірники сьогодні висувають?
З Олександром Куликовим ми зустрічалися із керівництвом Міжріченська, правоохоронними органами, жителями міста. У їхніх стихійно висловлених вимогах можна виділити такі пункти:
1) Створення свого роду «кабінету довіри», куди шахтарі, сім'ї загиблих та всі городяни могли б поводитися зі своїми наболілими питаннями.
2) Розслідування причин аварії на шахті парламентською комісією Держдуми. Звільнення керівництва «Распадської».
4) Підвищити зарплату, платити її за фактично проведений під землею час, а не за виробіток.
5) Відпустити всіх 28 осіб, заарештованих міліцією «за безладдя», яким зараз «шиють» кримінальну справу.
- А який настрій у «бунтівному» Міжріченську?
Головний підсумок на сьогодні: обласна та федеральна влада боїться дивитися в очі мешканцям міста, шахтарям, матерям та вдовам загиблих. Ось чому я від їхнього імені говорю: