Кокошник забута корона українських красунь
Коли саме в українському жіночому костюмі з'явився кокошник, невідомо. Сама назва "кокошник" походить від слова "кокош" - півень, курка. За нього платили нечувані суми і передавали з покоління до покоління. Його забороняли та відроджували знову. У нашому огляді розповідь про історію українського кокошника. Кокошником називають старовинний український головний убір у вигляді округлого щита навколо голови чи опахала. Вперше вживання цього слова зафіксовано XVII столітті. Існує кілька версій того, як кокошник прийшов в український народний костюм. Одна з популярних версій появи кокошника – візантійська. Ще в античності почесні гречанки прикрашали свої зачіски діадемами, які кріпилися за допомогою стрічок. Щоправда, такі вінці могли носити лише незаміжні дівчата. Заміжні жінки мали накидати на голову спеціальне покривало. Висока ймовірність, що в період активної торгівлі між Руссю та Візантією дочки князів могли познайомитися з візантійською модою. Так і пішла традиція високих жіночих головних уборів.
Красуня в кокошнику, розшитому камінням і перлами. Кокошник щільно прилягав до голови і закривав волосся, заплетене в коси. По суті, кокошник був таким собі віялом із щільної основи, який пришивався до шапочки. За ним спускалися стрічки. Кокошник вважався святковим і навіть весільним головним убором. У будні ж обмежувалися носінням повінь.
Жіночий головний убір - кокошник. Володимирська губ. Друга половина XVIII ст. Кокошником називають старовинний український головний убір у вигляді округлого щита навколо голови або опахала. Вперше вживання цього слова зафіксовано XVII столітті. Існує кілька версій того, як кокошник прийшов уукраїнський народний костюм.
Жіночий головний убір - кокошник. Костромська губернія, перша чверть XIX ст. Одна з популярних версій появи кокошника - візантійська. Ще в античності почесні гречанки прикрашали свої зачіски діадемами, які кріпилися за допомогою стрічок. Щоправда, такі вінці могли носити лише незаміжні дівчата. Заміжні жінки мали накидати на голову спеціальне покривало. Висока ймовірність, що в період активної торгівлі між Руссю та Візантією дочки князів могли познайомитися з візантійською модою. Так і пішла традиція високих жіночих головних уборів. І
Жіночий головний убір - кокошник. Європейська частина України. Кінець XVIII - початок XIX ст. Наслідувати вищий стан почали й інші верстви населення, і вже через деякий час костюм української красуні не обходився без кокошника, розшитого бісером, золотом або перлами. Кокошники були дівочі, що не закривали волосся, і жіночі. Звичай закривати волосся заміжньої жінки з давніх-давен відомий всім слов'янським народам Східної та Західної Європи і пов'язаний з дохристиянськими релігійними уявленнями. В українському селі прийнято було вважати, що жінка з непокритою головою може принести нещастя дому: викликати неврожай, відмінок худоби, хвороби людей тощо.
Дівочий головний убір "коруна". Архангельська губ., с.Холмогори. Кінець XVIII ст. Правда, є і монгольська версія походження кокошника, прихильники якої стверджують, що у монгольських жінок був схожий головний убір. Так чи інакше, але кокошник став органічною частиною українського костюма заміжніх багатих жінок.
Вологодська губернія XVIII в. Головна особливість кокошника - гребінь. У різних українських губерніях його форма буларізною. Наприклад, у Костромській, Псковській, Саратовській, Нижегородській та Володимирській кокошниках нагадували за формою наконечник стріли. У Симбірській губернії носили кокошники-півмісяці. В інших областях були «золотоголові», «каблучки», «нахили», «кокуї» та «сороки».
Архангельська губернія XVIII в.
Особлива увага приділялася орнаменту, що прикрашав кокошник. У середині, як правило, розташовувалась стилізована "жаба" – символ родючості. з боків – S-подібні фігури лебедів – символів подружньої вірності. Тильна частина була особливо багатою. На ній традиційно вишивали стилізований кущ, що символізував дерево життя, кожна гілочка якого – нове покоління. А на цьому «кущі» були і птахи, і плоди з насінням та багато інших символічних знаків. Таким чином кокошник був ще й оберегом, який носили розкішні українські красуні в національних костюмах.
Розшиті кокошники. Виготовляли кокошники у великих селах, у містах або при монастирях майстрині-кокошниці. Спочатку вони розшивали золотом та сріблом дорогу тканину, а потім натягували її на берестяну основу. Досить часто кокошники розшивали перлами. Ціна деяких виробів сягала 300 крб. асигнаціями, тому кокошники ретельно зберігали у ній і передавали у спадок, часто вони використовувалися кількома поколіннями.
Перлинний кокошник. Петро I заборонив глодам носити цей головний убір, але як весільний атрибут кокошник в українській моді зберігся. А за Катерини, коли відродився інтерес до українських старожитностей та української історії, разом із традиційними сарафанами повернулася і якась подоба кокошника.