Жукова Т
Особистість Д.С. Лихачова можна порівняти з масштабністю епох, у яких жив, працював і творив. Як звичайна українська людина, він пройшов через багато бід і випробувань, але як патріот Землі українець залишився вірним їй до кінця своїх днів.
Він оцінював життя та людей з позицій православної людини, гуманіста, справжнього інтелігента. Чуйне серце, душевна доброта і простота, широта мислення складали велич його постаті у літературному та науковому світі.
Розмірковуючи над романом Б. Пастернака «Доктор Живого», Дмитро Сергійович порівняв розуміння ходу історії Пастернаком і Толстим, зближуючи їх позиції про роль особистості історії: «Якби Толстого його історичного світогляду… була б трагедія лиц. Кутузов легко відійшов би в тінь перед Наполеоном, і народ, нація виявилися десь унизу подій. Це розумів і Пастернак» [1, с.9].
Справді, для Толстого та українського народу постать Наполеона була далеко не величною, бо, за Толстим, «і немає величі там, де немає простоти, добра і правди». Життя Д.С. Лихачова є правдиве і сумлінне служіння Батьківщині, науці, своєму народу, а тому є приклад істинної величі.
Творча спадщина Дмитра Сергійовича масштабна за обсягом та глибоко за своєю суттю. Це фундаментальні дослідження та відкриття у галузі давньоукраїнської літератури, історії української літератури, фольклористики, історії Стародавньої Русі, історії давньоукраїнської мови, сучасної лінгвістики, етнолінгвістики, етнографії, мистецтвознавства, культурології, архітектури, теорії літератури.
Вченому належать переклади давньоукраїнських текстів, сотні статей, десятки наукових видань. Його «живе» слово публіциста не втратило своєї актуальності й сьогодні.
Наукові уподобання Д.С. Лихачова визначилися вже у студентські роки (Петербурзький університет, факультет громадських наук 1923-1928гг.). Він писав: «Чим ширше розвивалися гоніння на Церкву і чим численнішими ставали розстріли… тим гостріше й гостріше відчувалася всіма нами жалість до гине Укаїни… І з цим почуттям жалості та смутку я почав займатися в університеті з 1923р. давньою українською літературою та давньоукраїнським мистецтвом» [2,с.676].
Слова на захист української Православної Церкви від утисків її Радянською владою, вимовлені молодим вченим на засіданні студентського клубу «Космічної академії наук» (1928 р.), виявилися фатальними: на нього чекали арешт, Соловецький табір, Біломорсько-Балтійський Канал. Після повернення та реабілітації Д.С. Лихачов з 1938р. працює в Інституті української літератури (Пушкінський дім) у Ленінграді, повністю присвячує себе науковим дослідженням. У 1941р. їм захищено кандидатську дисертацію з історії новгородського літописання, а 1947г. - Докторська дисертація «Нариси з історії літературних форм літописання XI - XVI ст.»
Найбільш відомими роботами Дмитра Сергійовича є такі монографії: 1. Культура Русі часу Андрія Рубльова та Єпіфанія Премудрого. - М. - Л.: Вид-во АН СРСР, 1962. 2. Поетика давньоукраїнської літератури. - М. - Л.: Вид-во "Наука", 1967. 3. «Слово про похід Ігорів» — героїчний пролог української літератури. - Л.: Вид-во «Худ. літер.» - 1967. 4. Людина в літературі Стародавньої Русі. - М.: Вид-во "Наука", 1970. 5. Розвиток української літератури X – XVII ст. Епохи та стилі. - Л.: Вид-во "Наука", 1973.
У чому ж новаторство Лихачова у вивченні та інтерпретації давньоукраїнських текстів?
Вчений узагальнив усі наявні наукові дослідження в областідавньої української літератури XIX – 1 пол. XX ст. Раніше давньоукраїнські пам'ятки розглядалися лише як історичні твори. Д.С. Лихачов довів, що давньоукраїнські тексти — це твори насамперед мистецькі, які слід вивчати з погляду теорії літератури.
З погляду Лихачова, тут немає жодної суперечності. Це було закономірно у давній літературі. Він доводить, що давня людина наївно вірила у можливість миттєвої зміни людини, бо в основі її поведінки лежала забаганка, воля. Ця людина вірила у Чудо — миттєве перетворення. Саме так пояснюється механічність характеру: Володимир Святославович (Хреститель) на початку літопису грішник, язичник, у нього 300 дружин, а в кінці він християнин, зразковий князь і чоловік, його образ ідеальний.
Досліджуючи жанр військової повісті (на прикладі «Житія Олександра Невського», XIII ст.), Ліхачов говорить про появу індивідуальності дійових осіб — прийом, який прийшов у повість із фольклору. У фольклорі вже було вироблено традицію епічної характеристики персонажа. Література переносила характер та опис із фольклору, а не створювала його сама. Лихачов зауважує, що вперше в епічних подіях зображується не лише князь, а й народ як герой повісті.
Нагадаю всім відомі рядки: «Чи не личить нам, брати, почати старими словами ратних повістей про похід Ігоря, Ігоря Світлославича? Початися ж цієї пісні за колишніми часами, а чи не за звичаєм Боянову» [3,с.63]. З приводу «Слова» Дмитро Сергійович писав: «Мені хочеться уявити собі: про що перш за все подумає читач, беручи в руки цю невелику книжку та прочитавши на її обкладинці з дитинства знайому назву давнього українського літературного твору. Можливо, йому згадаються шкільні роки, коливін писав класний твір про "Слові" або відповідав про нього на уроці. Можливо, читач подумає, що книжка на цю тему не буде цікавою. Адже пам'ятник завжди здавався йому не дуже зрозумілим… Але потім, мабуть, перед ним майнуть й інші спогади та гарні окремі рядки, що запали в душу та запам'яталися на все життя.
Давня українська література? Дванадцяте століття? Щось від нас дуже далеке? Ні ні та ні! Наші уявлення про «Слов» зливаються зі спогадами нашої юності. І це зрозуміло. Адже саме «Слово» — це юність української літератури» [4,с.5].
Чи є ще простіший і загадковіший твір Стародавньої Русі? Д.С. Лихачов спростував теорію 60-х років XIX століття про час написання «Слова» (академік Зімін, французький вчений Мазон стверджували, що «Слово» написано після «Задонщини» (XIV ст.) і є наслідуванням цього тексту). Провівши ретельний порівняльний аналіз, академік довів, що час написання «Слова» - XII ст. (Не пізніше і раніше 1187г.). Присвятивши «Слову» велику монографію, Лихачов висвітлив у ній, зокрема, питання: Русь у період написання «Слова», тема та ідея твору, жанрова природа, «Слово» у контексті давньої української літератури, природа «Слова» та інші.
Досліджуючи проблему «Задонщини» як стародавньої пам'ятки XIV ст., написаної через 150 років після створення «Слова», після перемоги українських дружин на чолі з Дмитром Донським на Куликовому полі (1380), деякі дослідники, як уже зазначалося, розглядали цей текст як первинний пам'ятник, а «Слово» як стилізацію під нього. Д.С. Лихачов довів, що у XIV ст. на Русі настала епоха українського Відродження загиблої культури. Він визначив цю епоху як передродження, а пізніше - відродження.
Відмінноюособливістю літератури цього періоду стає дійсне відродження: відродження жанрів літопису, переписаний Лаврентіївський літопис, виникають фольклорні цикли. Духовне піднесення переживає і мистецтво: відродження храмів та соборів, розквіт церковного живопису, іконопису, фресок. Лихачов підтверджує це зіставленням художніх текстів та живопису. Він писав: «Андрій Рубльов був першим українським живописцем, у творчості якого з особливою силою висловився високий гуманізм. У цьому переконує той образ людини, яка втілена у творах Рубльова. Він не міг не вигадати художника, він реально існував в українському житті. Грубі та дикі звичаї не могли дати тієї витонченості та витонченої людяності, яка зримо присутня у творах Рубльова та художників його школи» [6, с.20].
Література XVII ст. — одна з найскладніших проблем сучасної науки, бо таїть багато загадок (зокрема, проблема періодизації — академік Орлов: «Це нова література»). Тут виникає проблема читача та письменника. Лихачов каже, що у демократичній літературі XVII в. слід шукати теми маленької людини. Література XVII ст. використовує вигадку. Лихачов вказує на два шляхи створення вигадки: 1. - пародія («Повість про Єршу Єршовича»). Тут вигадане ім'я, знеособлений герой. Зміщені усі основні елементи. Письменник знімає з себе звинувачення — це жарт; 2. - Зв'язок з фольклором. Лихачов говорить про перенесення фольклорних сюжетів, жанрів. Поява безіменного героя є наслідком демократизації. У «Повісті про Горе — Злочастість» місце ворога посідає родина, мати та батько. Лихачов вперше запроваджує поняття «побутове середовище».
Він писав: «Давньоукраїнська література на відміну літератури ХІХ ст. має як би дитячу свідомість. Це була молодалітература, і багато питань вона вирішувала безпосередньо. І ця її особливість схожа на юнацьку шкільну свідомість. Інтерес до історії, до минулого всієї Русі та окремих князівств, міст, до біографій окремих видатних людей воістину колосальний. Минуле є керівництво до оцінки сьогодення… Читаючи стару літературу, ми повинні пам'ятати, що й старе не застаріває, якщо до нього звертатись на час.
Погляд історика ніколи не повинен залишати нас, інакше ми нічого не зрозуміємо в культурі і позбавимо себе найбільших цінностей, які захоплювали наших предків» [7].
У висновку виступу хотілося б сказати про одного зі сподвижників Д.С. Лихачова — відомої болгарської журналістки, мовознавця, Калині Канєвої, яка співпрацювала з Дмитром Сергійовичем протягом сорока років і активно співпрацює з ТДУ ім. Державіна. Калина Канева - співробітник Інституту російсько-болгарської дружби (м. Москва). За спільною ініціативою Д.С. Лихачова та К. Каневой у Мурманську було споруджено пам'ятник засновникам слов'янської писемності — Кирилу та Мефодію.
Чекатимемо на нові зустрічі з Д.С. Лихачовим та всіма тими, хто так дбайливо зберігає пам'ять про нього і продовжує його гуманну справу.
Література
1. Д.С. Лихачов Роздуми над романом Б.Л. Пастернака "Доктор Живого" / Новий світ, № 1, 1988 - С. 9 2. Енциклопедія Українська література. ч. 2. століття. / Гол. ред. М.Д. Аксьонова - М.: Изд-во «Аванта +», 1999. - С.676 3. українська Література XI - XVIII ст. Слово про похід Ігорів - М.: Изд-во «Худ. література», 1988. - С.63 4. Д.С. Лихачов. «Слово про похід Ігорів» — героїчний пролог української літератури — Л.: Вид-во «Худ. літ-ра», 1967. - С. 5, 7, 8 5. Енциклопедія: українська література. Ч.1 - М: Вид-во «Аванта +», 1998. - С.224-225 6.С. Феніна. Розмови про українських художників. - М.: Вид-во "Українська мова", 1990. - С. 20 7. Д.С. Лихачов. українська культура: спадщина минулого та реальна сила сьогодні. / Народний календар - М., 1991. - 10/V, 11/V. 8. Д.С. Лихачов. українська культура у сучасному світі. / Новий світ, 1991, № 1. - С. 9 9. Блохіна Н.Г. та ін. Сучасна українська мова. Текст. Стилі мови. Культура мови. - Тамбов: ТДУ ім. Державіна, 2006. - С. 107 Бібліографія 1. Д.С. Лихачов. Культура Русі часу Андрія Рубльова та Єпіфанія Премудрого. - М. - Л.: Вид-во АН СРСР, 1962. 2. Д.С. Лихачов. Поетика давньоукраїнської літератури. - М. - Л.: Вид-во "Наука", 1967. 3. Д.С. Лихачов. «Слово про похід Ігорів» — героїчний пролог української літератури. - Л.: Вид-во «Худож. літер». - 1967. 4. Д.С. Лихачов. Людина в літературі Стародавньої Русі. - М.: Вид-во "Наука", 1970. 5. Д.С. Лихачов. Розвиток української літератури X – XVII ст. Епохи та стилі. - Л.: Вид-во "Наука", 1973.