Захворювання, що передаються блохами ситуація в Україні

МАТЕРІАЛИ 18-го МОСКОВСЬКОГО МІЖНАРОДНОГО ВЕТЕРИНАРНОГО КОНГЕСУ З ХВОРОБ ДРІБНИХ ДОМАШНІХ ТВАРИН

Бартонельоз

Серед багатьох ссавців, інфікованих бактеріями роду Bartonella, домашні тварини є основним резервуаром інфекції для людини. Описано понад 15 видів бартонел у кішок та собак, 6 видів з них патогенні для людини (Kamrani et al 2008). Домашні кішки є резервуаром для Bartonella henselae, основного збудника хвороби котячих подряпин у людей (БКЦ), Bartonella clarridgeiae, збудник з яким пов'язують також випадки БКЦ і B.koehlerae, що викликає ендокардити у людини (Chomel et al0200). Собаки є основним резервуаром для B.vinsonii, а також можуть бути інфіковані B.washoensis, B.elisabethae, B.henselae, B.clarridgeiae та B.quintana, остання є причиною розвитку ендокардитів у людей (Boulouis et al 2005).

Бартонели вражають еритроцити та клітини ендотелію судин. Основним вектором захворювання є блохи Ctenocephalides felis. Іксодові кліщі та інші членистоногі також можуть передавати бартонел (Chomel et al 1996, Chung et al 2004). Незважаючи на те, що від собак виділено широкий спектр бартонел кішки є основним резервуаром інфекції. У кішок захворювання частіше протікає безсимптомно, бактеріємія триває від кількох тижнів до кількох місяців. Молоді тварини (до року) найбільш схильні до інфекції. Клінічні ознаки частіше розвиваються у тварин із ослабленим імунітетом або на фоні інших захворювань. Так, наприклад, у кішок з одночасним перебігом імунодефіциту та бартонельозу були виявлені лімфаденопатія та гінгівіт (Shaw, Day 2005). У США була встановлена кореляція між увеїтамикішок та наявністю специфічних антитіл до збудників бартонельозу. Описані поодинокі випадки ендокардиту у кішок, спричинені B.henselae. Собаки, як і кішки, частіше є носіями інфекції. Клінічні ознаки розвиваються рідко, і найчастіше захворювання протікає у вигляді ендокардитів (Shaw, Day, 2005)

Дослідження, проведені більш ніж у 20 країнах, виявили близько 15% тварин, носіїв бартонел і близько 27% мали в крові специфічні антитіла. Встановлено, що ступінь зараженості свійських тварин зростає з півночі на південь, тому зараженість кішок у Норвегії 0%, Швеції 1%, а на Філіппінах 68% (Chomel et al 2006). В Україні вивчення ступеня зараженості свійських тварин бартонелами не проводилося. При обстеженні дрібних ссавців у Московській області виявили бартонели 2 видів: B.grahamii і B.taylorii. Ступінь зараженості 64% (Markov et al 2006). Ці ж збудники були виявлені у дрібних ссавців Далекому Сході, ступінь зараженості 60-83% (Mediannikov et al 2005). Ступінь зараженості дрібних ссавців у природних осередках Західного Сибіру від 2 до 40% (Старостина та ін. 2009).

Кількість випадків захворювання на бартонельоз у людей у США коливається від 22000 до 24000 на рік, при цьому близько 2000 випадків вимагають госпіталізації. Вивчення поширення захворювання серед різних верств населення США показало наявність антитіл у 3-6% людей. До групи ризику увійшли ветеринарні лікарі та діти (Chomel et al 2006). Найчастіше хворіють діти віком від 2 до 14 років. Людина заражається при прямому контакті з інфікованою твариною (подряпини), а також при укусах комах. Зазвичай протягом 3-10 діб. після зараження у місці пошкодження шкіри з'являються червоно-коричневі папули, а через 2 тижні збільшення пахвових, грудних чи шийнихлімфовузлів. У 25% випадків є субфебрильна лихоманка. Зазвичай БКЦ проходить протягом 3 міс., хоча зрідка може затягтися терміном до 2 років (Chomel et al 2006). У ряді випадків бартонели були причиною інфекційного ендокардиту. У 10-14% хворих (зазвичай це люди з ослабленим імунітетом) можуть розвиватися атипові форми БКЦ, наприклад, поєднання гнійного кон'юнктивіту з місцевою лімфаденопатією (синдром Парино), або (зрідка) ускладнення з боку центральної та периферичної нервової системи. B. henselae є нерідкою причиною лихоманки неясного генезу (Rabinowitz 2007). Трапляються окремі випадки бацилярного ангіоматозу та гепатиту, імовірно пов'язані з цим мікроорганізмом.

В Україні діагноз бартонельоз у людей вперше був поставлений у 2006 році 2 пацієнтам з інфекційним ендокардитом (Круглов та ін. 2006). Від людей були виділені ізоляти Bartonella Vinsonii. При серологічному обстеженні людей у Московській області антитіла до B.quintana та B.henselae були виявлені у 4 та 2,9% відповідно (Ignatovich et al 2001). У Новосибірську після покусу людей кліщами в крові останніх виявили збудники бартонельозу: B.henselae і B.quintana (Morozova et al 2005). Описано один випадок виявлення B.quintana у тілі вошей, знятих з бездомної людини (Rydkina et al 1999). Є дані про рівень зараженості кліщів I.persulcatus і D.rеticulatus бартонелами в Західному Сибіру (21-44%) (Rar et al 2004, Morozova et al 2004). На сьогоднішній день діагностика бартонельозу у більшості регіонів України відсутня.

Гемоплазмоз (гемобартонельоз)

Гемоплазмоз викликають мікроорганізми Mycoplasma haemocanis, M. haemofelis, M. Haemominutum та Candidatus mycoplasma turicensis. Гемоплазми вражають еритроцити та клітини ретикулоендотеліальної системи.Вектором даного захворювання є комахи. Захворювання часто протікає безсимптомно, і клінічні ознаки розвиваються при ослабленні імунітету іншими хворобами, наприклад, імунодефіцитом або лейкемією (Bobade et al 1999).

Ступінь зараженості свійських тварин у різних країнах значно варіює. Так у Канаді у 4% здорових та хворих кішок збудники гемоплазмозу були виявлені в крові. Цікавим є факт, що у бездомних кішок домінував збудник M.haemofelis, а у домашніх M.haemominutum (Kamrani et al 2008). У США близько 19,5% здорових та кішок з анемією інфіковані гемоплазмами, основним збудником є M.haemofelis. В Англії 18,5% кішок інфіковані гемоплазмами та основний збудник M.haemominutum. Дані літератури в Україні про ступінь зараженості домашніх кішок мізерні. У Новосибірську носіями гемоплазм є 18% тварин. Однак, відсутність молекулярних методів діагностики змушує дослідників ставити діагноз щодо виявлення специфічних телевключень в еритроцитах, що може вносити значну похибку в отримані результати, особливо при обстеженні здорових тварин. Дані про виділення культур гемоплазм та виявлення ДНК збудників у зразках крові хворих тварин відсутні.

Ріккетсіоз.

Rickettsia felis нещодавно описаний збудник плямистої лихоманки у людей. Ctenocephalides felis є основним переносником цього захворювання. Вперше збудник був виявлений у бліх опосума в Каліфорнії в 1992 (Williams et al 1992). Починаючи з 2002 року інтерес до цього захворювання різко зріс, коли R.felis була виявлена у котячих бліх (Olivera et al, 2002, Zavala et al, 2002). З того часу спектр переносників значно розширився (Perez-Osorio et al 2008). Збудник бувзнайдений у членистоногих всіх п'яти континентах, більш ніж 20 країнах. Перший випадок Ріккетсіоз у людей був описаний в 1994 році в США. Ріккетсіоз протікав з лихоманкою, міалгією та шкірними проявами. Пізніше у людей були описані випадки ураження нервової системи, які включали фотофобію, втрату слуху та менінгіти (Zavala-Velazquez et al 2000). У 2002 році було описано перший випадок інфекції у Європі.

Збудник рикетсіозу дуже рідко вдається виявити у тварин. Бактеріємія виникає короткочасно і клінічні ознаки відзначаються дуже рідко.

Вивчення цього захворювання в Україні не проводилося, дані про ступінь зараженості членистоногих Rickettsia felis відсутні. Випадки виявлення інфекції у людей не описані.

Вивчення поширення бартонельозу, гемоплазмозу та рикетсіозу на території України дозволить успішно боротися з цими інфекціями у домашніх тварин та людей.