Заборонена секція бібліотеки

Почесний гість Гоґвортсу Рімуса.

Може, ніколи й не розкрию жодної книги, але я назавжди запам'ятаю ось цю, припустимо. Зелений оксамит, золоте тиснення по корінці, сталеві обплетення по краях, зловісна назва "Inmorrou karfabellum Wewindo"*. оконечниках, що скріплюють кути книги - Чорт, привидиться ж таке пробурмотіла Летяча, моргая. Але відблиски не пропадали. Придивившись, Лета побачила, що між корінцями книжок є проміжок, крізь який і пробивалися сполохи кривавого кольору. Світло йшло з-за стелажу, з іншого боку. Все в душі дівчини стрепенулося, вона додала кроку й обійшла стелаж, обережно зазирнувши за його кут, на інший бік. За спиною, з шумом затремтівши, забилися білі крила, що відростають у моменти небезпеки чи переляку. До цього Летка звикла з дитинства і майже не звертала уваги. Її погляд був прикутий до бібліотекарського столика, за яким, опустивши голову, неживо сиділа декан Рейва. Ксеверу, що летить, вразив вигляд величезних чорних крил за спиною професора Марік, ельфійки*

*червоні сполохи випускав браслет декана, крила, здригаючись, прикривали плечі, волосся розсипалося по плечах. Не звертаючи уваги на серце, що швидко кололося, Летяча підбігла до професора і обережно доторкнулася до її руки. Рух, мабуть, виявився сильнішим, ніж хотіла дівчина, і професор хитнулася вбік. Голова безвольно впала на плече, і Летяча жахнулася: очі декана були відриті, але анітрохи не нагадували її колишню. Глибокі чорнідзеркала, що приковували до себе погляд, жахливо глибокі. Озирнувшись, Летяча не помітила нікого довкола. Нікого та нічого. Думки заробили в шаленому темпі*

Швидше до лікарняного крила донести!! Чи зможу? А куди подінусь? Потихеньку, полегеньку*Летуча, що не цілком розуміла, що сталося, обережно спробувала обхопити декана, приміряючись, як краще це зробити, не торкнувшись при цьому можливих ран*

Почесний гість Гоґвортсу Рімуса. Випускниця.

��: Заблоковані ��: 4,175 ��:: ��: Лондон, Англія, провулок світлої Магії будинок 1 �� : 14

Почесний гість Гоґвортсу Рімуса.

- Говорила мені мама: вчи давньоельфійську. - пробурмотіла Летяча, прилаштовуючи ліву руку на талії декана, обережно просунувши руку між боком і чорним крилом, другу підводячи з іншого боку і піднімаючи обтяженого крилами професора з стільця - Ну, Господи, допоможи. Не вперше, але давненько, давненько я не піднімала тяжкості в повітря. * Прикинувши шлях до дверей, Летяча зрозуміла, що крок за кроком - просування з важкою ношею буде утруднено. Краще вертикальний зліт і обережне просування між стелажами. Професора не доведеться зайвий раз смикати, нехай хитається в повітрі. Єдине – вертикальний зліт може вийти ривком. Втім, вибирати не було з чого. Летяча ще раз прислухалася – ні, у бібліотеці було порожньо та тихо, нікого. Сильніше обхопивши декана, Лета, намагаючись пом'якшити, вертикально злетіла і, тяжко махаючи крилами, понесла вздовж рядів професора до дверей*.

Битий небитого щастить, битий небитого щастить*невідомо чому, ця фраза крутилася в мозку ЛетитьКсеверу, поки вона лавірувала на поворотах, намагаючись не зачепити крилами професорастелажі. Руки швидко затекли, але до дверей залишалося зовсім небагато. Ще кілька помахів, і Летяча опустилася біля дверей бібліотеки. Ноги не тримали професора, але дівчині вдалося, притулившись до себе, утримати професора, штовхнувши двері. Добре хоч двері піддалися відразу, без заумі, відчинившись. Кілька важких кроків - і Лета з деканом опинилася за порогом кімнати. Зачиняти двері не було сил та бажання. Попереду була ще незрозуміла дорога до лікарняного крила*