Вітчизняний унікальний сплав заліза з алюмінієм запатентований у більш ніж ста країнах світу.
Більш ніж у ста країнах запатентовано і використовують феросилікоалюміній (ФСА) - унікальний сплав заліза з алюмінієм повідомляє КАЗИНФОРМ. У світі він відомий як сплав «Казахстанський»: його формулу вивели у Національному центрі комплексної переробки мінеральної сировини РК. І це не єдине вітчизняне ноу-хау, що експортується.
заявив генеральний директор РДП "НЦ КПМС РК", академік Абдурасул Жарменов.
За технологіями цієї наукової організації побудовані та будуються металургійні заводи в Канаді, Італії, Бразилії, Китаї, Болівії та інших країнах, виплавляється кожна десята тонна первинного свинцю у світі та кожна третя тонна золота в Казахстані, створено новий матеріал, що витримав випробування на найбільших сталеплавцях. Німеччини, Японії, Південної Кореї та запатентований у 115 країнах світу. Патент продано на дуже добрих умовах швейцарській фірмі, учасником якої є лідер світової металургії – компанія «Тіссен Круп». Крім неї, тісні партнерські відносини підтримуються і з такими грандами металургії, як «Поско», «Комінко» та інші.
– Наш центр – найбільша в країні наукова організація з розвиненою мережею філій: Інститут геології та економіки мінеральної сировини, Інститут гірничої справи ім. Д.А.Кунаєва, Державне науково-виробниче об'єднання промислової екології «Казмеханобр» (всі три – в Алмати), Хіміко-металургійний інститут ім. Ж.Абішева (Караганда), Східний науково-дослідний гірничо-металургійний інститут кольорових металів (Усть-Каменогорськ). Є підрозділ, що спеціалізується на проведенні промислових випробувань розроблених технологій – Центр металургії – та філія в Астані.
У складі центру та його філій працюють 50 докторів та 100 кандидатів наук, 43 академіки та 14 членів-кореспондентів вітчизняних та зарубіжних академій наук.
- А як усе починалося?
- У 1992 році Президент РК Н.А.Назарбаєва видав Указ про створення мережі національних центрів з пріоритетних напрямів економіки країни. Тоді і було створено наш центр, як і ядерний, біотехнологічний та інші. Вони були покликані виправити головну проблему радянської науки – слабкий зв'язок із виробництвом. Перший генеральний директор центру, мій учитель, член-кореспондент НАН РК Ж.Н.Абишев доручив мені цей напрямок, оскільки, працюючи в Хімічно-металургійному інституті АН КазРСР, я створив невелике виробництво на Балхаському ГМК - з переробки відходів меделектролітного виробництва. У той лихоліття, на зорі незалежності, при гострій нестачі коштів міністр науки - президент Академії наук республіки (тоді - В.С.Школьник) дозволив значну частину фінансування спрямовувати на проведення дослідно-промислових випробувань технологій, що розробляються. Результати не змусили довго чекати.
За 2-3 роки за нашими технологіями було створено низку міні-виробництв у Караганді та Екібастузі. Незважаючи на їх обсяги, наші науковці набули значного досвіду роботи на виробництві. Ми зрозуміли важливість обліку будь-яких дрібниць під час організації виробництва, необхідність опрацювання ринків збуту, наявності альтернативних джерел сировини тощо.
Активніше пішли роботи з великими промисловими підприємствами гірничо-металургійної галузі, які стали приватними. Допоміг багаторічний досвід роботи з нашими рудними матеріалами, особливості яких іноземні наукові організації було неможливо знати. За цей час ми впровадили понад 100 розробок на вітчизняних підприємствах, та їхефективність, за нашими розрахунками, перевищує 1 мільярд доларів.
- Розкажіть про перші експортні технології.
- Досвід міжнародних продажів об'єктів інтелектуальної власності ми набули, працюючи над реалізацією знаменитої з радянських часів технології КІВЦЕТ у Канаді та КНР. Але технологія, на основі якої сьогодні у світі працюють 4 КІВЦЕТ-установки, зовсім не та, що була 30 років тому. Вона суттєво доопрацьована, що дозволяє їй залишатися найбільш ефективною технологією переробки свинцевої сировини, її переваги дедалі виразніше виявляються з погіршенням її якості. За останні 10 років ми не лише продали ліцензії на будівництво нових заводів, а й провели модернізацію раніше реалізованих виробництв у Болівії та Італії. І сьогодні кожна десята тонна первинного свинцю у світі виробляється саме за цією технологією. Освоєння КІВЦЕТу в цих країнах дозволило набути нам не лише великого досвіду міжнародного спілкування, а й імені на світовому ринку ноу-хау.
Істотно збагатили нас у цьому плані і роботи в галузі переробки важкозбагачувальної золотовмісної мінеральної та техногенної сировини. Кожна третя тонна золота у РК виробляється за технологіями центру. Десятки золото-збагачувальних підприємств у Китаї, Україні, Киргизстані, Узбекистані працюють за нашими технологіями. Відповідно до найкращих світових аналогів у галузі афінажу дорогоцінних металів нашими спеціалістами виконано проектування афінажного заводу в Астані.
- А як народилася ідея створення феросилікоалюмінію?
– Генератором ідей робіт у напрямку чорної металургії став Президент РК М.Назарбаєв. Саме на його пропозицію було створено сплав «Казахстанський», запатентований у 115 країнах світу і показав високу ефективність при виробництві сталіна заводах Німеччини, Південної Кореї, Японії та інших. Зараз компанія, яка купила права на технологію та виробництво цього продукту, веде будівництво заводів у ряді країн світу.
Приголомшливою виявилася ідея отримання феросиліції особливої якості з рисового лушпиння. Справа в тому, що традиційний феросиліцій при величезних обсягах його виробництва (8 млн. тонн) містить до 2% алюмінію та титану, що робить його непридатним для використання ряду спеціальних сортів сталі. Непокрита потреба у ньому становить понад 300 тисяч тонн. А ось феросиліцій, що отримується з використанням рисового лушпиння, не містить ні титану, ні алюмінію. І, як наслідок – величезний інтерес із боку гігантів світової металургії.
Унікальність цих технологій не тільки у створенні нових матеріалів, а й у тому, що вперше для виробництва сплавів використовуються не традиційні рудні матеріали, а відходи вуглевидобутку (у першому випадку) та відходи рисопереробки (у другому).
- Це справді яскраві приклади успішного просування наукових розробок. Але такі випадки у вітчизняній науці поодинокі. Чому?
У разі сьогоднішніх реалій для науково-дослідних організацій необхідно передбачити виділення певного обсягу фінансування без конкурсу. Ці кошти НДІ мають направити пошуково-фундаментальні роботи. Розподіл коштів на теми має проводитися вченою радою організації. Проведення конкурсів грантового фінансування фундаментальних та пошукових робіт абсурдно – зіставляти роботи такого плану неможливо.
Цього року я працював у складі ННР. Ми розглядали конкурсні заявки колективів, які пройшли попередню експертизу, у т.ч. із залученням зарубіжних експертів. Багато робіт, що втішно, отримали позитивні висновкиекспертів і щоб їх профінансувати, довелося розподілити кошти в середньому по 8-10 млн. тенге на роботу, незважаючи на те, що заявки подавалися на більш потужне фінансування (до 300 млн. тенге). І сподіватися, що колективи якісно виконають завдання на суму, яка в 10-30 разів менша за заплановану, не доводиться. Адже потрібно, і це важливо, мати результат!
При цьому відразу зазначу, що кошти на науку сьогодні виділяються колосальні, але вони розпорошуються на безліч проектів, адже кожен науковий колектив висуває кілька робіт з надією, що якась із них пройде, т.к. якщо вчений не має теми, що пройшла за конкурсом, у нього немає і роботи.
А конкурси треба проводити для робіт прикладного характеру і для дослідно-промислових випробувань, і вибирати стільки робіт, скільки дозволяє бюджет стовідсоткового фінансування обґрунтованих витрат. Головне, щоб роботи були виконані в повному обсязі, і немає нічого страшного, що їх країною буде всього 3-4, натомість повністю готових до впровадження та комерціалізації. А це вже є результатом!