Віталій Біанки Як мурашка додому поспішав читати онлайн текст, Сказайка
Заліз Мураха на березу. Доліз до вершини, подивився вниз, а там, на землі, його рідний мурашник трохи видно.
Мурашка сів на листок і думає:
"Відпочину трошки - і вниз".
Адже у мурах суворо: тільки сонечко на захід сонця, — всі додому біжать. Сяде сонце, — мурахи всі ходи та виходи закриють — і спати. А хто спізнився, той хоч на вулиці ночуй.
Сонце вже спускалося до лісу.
Мураха сидить на листку і думає:
«Нічого, встигну: адже вниз швидше».
А листок був поганий: жовтий, сухий. Дунув вітер і зірвав його з гілки.
Мчить листок через ліс, через річку, через село.
Летить Мурашка на листку, гойдається — ледь живий від страху.
Заніс вітер листок на луг за селом та й кинув. Листок упав на камінь, Мурашка собі ноги відбив.
«Пропала моя голівка. Не дістатись мені тепер додому. Місце кругом рівне. Був би здоровий — одразу добіг би, та ось біда: ноги болять. Прикро, хоч землю кусай».
Дивиться Мураха: поруч Гусениця-Землемір лежить. Черв'як-черв'яком, тільки спереду – ніжки та ззаду – ніжки.
Мурашка говорить Землемірові:
— Землеміре, Землеміре, знеси мене додому. У мене ніжки болять.
— А кусатися не будеш?
— Кусатися не буду.
— Ну, сідай, підвезу.
Мурашка видерся на спину до Землеміра. Той зігнувся дугою, задні ноги приставив до передніх, хвіст — до голови. Потім раптом став на весь зріст, та так і ліг на землю палицею. Відміряв на землі, скільки в ньому зростає, і знову в дугу скрючився. Так і пішов, так і пішов землю міряти. Мурашка то до землі летить, то до неба, то вниз головою, то вгору.
- Не можу більше! - Кричить. - Стій! А то укушу!
Зупинився Землемір, випростався по землі.Мурашка сліз,
Озирнувся, бачить: луг попереду, на лузі трава скошена лежить. А лугом Павук-Сінокосець крокує: ноги, як ходули, між ніг голова хитається.
— Павуку, а Павуку, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
— Ну що ж, сідай, підвезу.
Муравишке довелося по павучій нозі вгору лізти до коліна, а з коліна вниз спускатися Павуку на спину: коліна біля Сенокосця стирчать вище за спину.
Почав Павук свої ходулі переставляти — одна нога, друга там; всі вісім ніг, наче спиці, в очах у Мурашки замиготіли. А йде Павук не швидко, черевом по землі цвіркає. Набридла Муравишці така їзда. Ледве не вкусив він Павука. Та тут, на щастя, вони вийшли на гладку доріжку.
— Злазь, — каже. — Ось Жужелиця біжить, вона жвавіша за мене. Сліз Мураха.
— Жужелка, Жужелка, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
Тільки встиг Мурашка видертися Жужелице на спину, вона як пуститься бігти! Ноги у неї рівні, як у коня.
Біжить шестиногий кінь, біжить, не трясе, ніби в повітрі летить.
Миттю домчали до картопляного поля.
— А тепер злазь, — каже Жужелиця. — Не з моїми ногами по картопляних грядах стрибати. Іншого коня бери.
Картопляне бадилля для Мурашки — ліс густий. Тут і зі здоровими ногами цілий день тікати. А сонце вже низько.
Раптом чує Мурашка, пищить хтось:
— Ану, Мурахо, лізь до мене на спину, пострибаємо. Обернувся Мураха — стоїть поряд Жучок-Блошачок, трохи
- Та ти маленький! Тобі мене не підняти.
— А ти великий! Лізь, говорю.
Сяк-так вмістився Мураха на спині у Блошака. Тільки-но ніжки поставив.
— А вліз, то тримайся.
Блошачок підібрав під себе товсті задні ніжки, а вони в нього, як пружинкискладні, - та клацання! - Розпрямив їх. Дивись, він уже на грядці сидить. Клацніть! - на іншій. Клацніть! - На третій.
Так увесь город і відібрав до самого паркану.
— А через паркан можеш?
— Через паркан не можу: дуже високий. Ти Коника попроси: він може.
— Коник, Коник, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
— Сідай на загривок.
Сів Мурашка Конику на загривок.
Коник склав свої довгі задні ноги навпіл, потім випростав їх і підскочив високо в повітря, як Блошачок. Але тут з тріском розвернулися в нього за спиною крила, перенесли Коника через паркан і тихенько опустили на землю.
- Стоп! - сказав Коник. - Приїхали.
Мурашка дивиться вперед, а там річка: рік по ній пливи — не перепливеш.
А сонце ще нижче.
— Через річку мені не перескочити. Дуже широка. Стій-но, я Водомірку клікну: буде тобі перевізник.
Затріщав по-своєму, дивись — біжить по воді човник на ніжках. Підбігла. Ні, не човник, а Водомірка-Клоп.
— Водоміре, Водоміре, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
— Гаразд, сідай, перевезу.
Сів Мураха. Водомір підстрибнув і пішов по воді, як посуху. А сонце дуже низько.
— Миленький, швидше! — просить Мураха. - Мене додому не пустять.
— Можна й дужче, — каже Водомір.
Та як припустить! Відштовхнеться, відштовхнеться ніжками і котить-ковзає по воді, як по льоду. Жваво на тому березі опинився.
- А по землі не можеш? - Запитує-мурашка.
— По землі мені важко, ноги не ковзають. Та й дивись: попереду ліс. Шукай собі іншого коня.
Подивився Мурашка вперед і бачить: стоїть над рікою ліс високий, до самого неба. І сонце за ним уже зникло. Ні, не потрапити до Мурашки додому!
— Дивись, — каже Водомір, — ось тобі й кінь повзе.
Бачить Мурашка: повзе повз Майський Хрущ — важкий
жук, незграбний жук. Хіба на такому коні далеко заскочиш? Все-таки послухався Водоміра.
— Хрущ, Хрущ, знеси мене додому. У мене ніжки болять.
- А ти де живеш?
— У мурашнику за лісом.
— Далеко... Ну що з тобою робити? Сідай, довезу.
Поліз Мураха по жорсткому жучому боці.
- Ех, дурний! Полізай на голову.
Вліз Мурашка Жуку на голову. І добре, що не залишився на спині: розламав Жук спину надвоє, два жорсткі крила підняв. Крила у Жука точно два перевернуті корита, а з-під них інші крильця лізуть, розвертаються: тоненькі, прозорі, ширші і довші за верхні.
Став Жук пихкати, надуватись: «Уф, уф, уф!» Наче мотор заводить.
— Дядечку, — просить Мураха, — скоріше! Миленький, швидше!
Не відповідає Жук, тільки пихкає:
Раптом затремтіли тонкі крильця, заробили. «Жжж! Тук-тук-тук. »- Піднявся Хрущ на повітря. Як пробку, викинуло його вітром вгору — вище за ліс.
Мурашка зверху бачить: сонечко вже краєм землю зачепило.
Як помчав Хрущ — у Мурашки навіть дух захопило.
«Жжж! Тук-тук-тук! — мчить Жук, вирує повітря, як куля.
Майнув під ним ліс — і зник.
А ось і береза знайома, і мурашник під нею.
Над самою вершиною берези вимкнув Жук мотор і — шльоп! — сів на гілку.
— Дядечку, любий! — благав Мурашка. — А вниз мені як? Адже в мене ніжки болять, я собі шию зламаю.
Склав Жук тонкі крильця вздовж спини. Зверху жорсткими коритцями прикрив. Кінчики тонких крил акуратно під коритця прибрав.
Подумав і каже:
— А як тобі вниз спуститися,- не знаю. Я на мурашник не полечу: дуже вже боляче ви, мурахи, кусаєтесь. Добирайся сам, як знаєш.
Глянув Мураха вниз, а там, під самою березою, його рідний дім.
Глянув на сонечко: сонечко вже до пояса в землю пішло.
Глянув навколо себе: сучча та листя, листя та сучча.
Не потрапити Мурашці додому, хоч вниз головою кидайся! Раптом бачить: поряд на листку Гусениця Листівка сидить, шовкову нитку з себе тягне, тягне і на сучок мотає.
— Гусениця, Гусениця, спусти мене додому! Остання мені хвилина залишилася, — не пустять мене додому ночувати.
- Відчепись! Бачиш, діло роблю: пряжу пасма.
— Усі мене шкодували, ніхто не гнав, ти перша!
Не втримався Мурашка, кинувся на неї та як кусне!
З переляку Гусениця лапки підібгала та перекид з листа — і полетіла вниз.
А Мурашка на ній висить — міцно вчепився. Тільки недовго вони падали: щось їх згори — смов!
І захиталися вони обоє на шовковій ниточці: ниточка на сучок була намотана.
Качається Мурашка на Листовертці, як на гойдалках. А ниточка все довше, довше, довше робиться: вимотується у листівки з черевця, тягнеться, не рветься. Мураха з Листоверткою все нижче, нижче, нижче опускаються.
А внизу, в мурашнику, мурахи клопочуться, поспішають, входи-виходи закривають.
Усі закрили – один, останній, вхід залишився. Мурашка з Гусениці перекид — і додому!