Від соціологічного вивчення феномену до оновлення антинаркотичних практик

Не є благополучною наркоситуація й у Татарстані. За даними органів статистики, кількість злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, за період з 1996 по 2000 рік загалом по Україні зросла в 2,5 рази, а в регіоні - 3,75. У 2000 році в республіці було зареєстровано 4206 наркозлочинів, у 2001 їх стало 5154 5 . З 1996 по 2002 рік чисельність хворих, поставлених на облік до лікувально-профілактичних установ Татарстану, зросла в 10 разів і склала 6920 осіб.

Незважаючи на стрімке зростання реєстрованої наркозлочинності та захворюваності на наркоманію, в республіці тривалий час не проводилися соціологічні опитування населення для оцінки реальних масштабів, структури та динаміки феномена, факторів його розвитку. Окремі виміри з метою вивчення ціннісних орієнтації та поведінкових установок у молодіжному середовищі, групах ризику наркотизації, проведених у другій половині 1990-х років, не дозволяли отримати надійні емпіричні оцінки цього явища.

Об'єктом емпіричних досліджень стали молоді люди віком від 14 до 29 років. Збір соціологічної інформації у великих та малих містах (Казань, Набережні Челни, Нижньокамськ, Альметьевськ, Зеленодольськ, Чистополь та ін.) та селах було реалізовано за допомогою двох методичних прийомів. Техніка опитування "віч-на-віч" за місцем проживання респондентів (у квартирах, коридорах, на сходових майданчиках, в окремих кімнатах) використовувалася на основі комбінованої квотної вибірки= 700). "Вуличні інтерв'ю" були проведені за принципами імовірнісного відбору(N =400). У загальнореспубліканській вибірці(N= 1100) було зафіксовано 51,5% чоловіків та 48,5% жінок. За віковою ознакою 41,7%складають респонденти віком від 14 до 19 років; 21,0% – від 20 до 23 років; 37,3% – від 24 до 29 років. У дослідженні взяли участь 51,7% татар, 43,0% українських та 5,3% представників інших етнічних груп. Обсяги вибірок у 2002 та 2003 роках ідентичні та адекватно відображають основні соціодемографічні характеристики генеральної сукупності.

Порівняння даних 2002 та 2003 років, що характеризують специфіку молодіжної наркотизації в Татарстані, показує, що помітні сприятливі зміни у вікових групах від 14 до 15 років та від 24 до 29 років. Саме у цих спільнотах помітно знизилася кількість випадкових дегустаторів наркотиків. Певні зміни сталися у структурі молодіжного наркоспоживання. Частка молодих людей, які хоча б одного разу пробували канабіноїди, склала в 2003 році 74% від загальної чисельності тих, хто має досвід наркоспоживання (у 2002 - 76%). Про проби різних опіатів повідомили 11% респондентів (у 2002 - 14%). Дещо зросло споживання кокаїну та інших похідних рослини кока до 3% (у 2002 – 1%). Фенілалкіламінами та іншими стимуляторами центральної нервової системи користувалися 6% опитаних (2002 року - 10%). Не набули помітного поширення в регіоні барбітурати та галюциногени. Для отримання ейфоризуючого ефекту 3% респондентів використовували ацетон, клей "Момент" та побутові аерозолі (2002 - 5%).

Серед української молоді загальний рівень наркоспоживання становив 2003 року 24%, знизившись порівняно з 2002 роком на 2,6 пункту. У татарському молодіжному середовищі цей показник зменшився ще більше – до 17%, на 7,6 пунктів. Ці зміни відбулися за рахунок зменшення кількості випадкових наркодегустаторів у провінційному переважно татаромовному середовищі, яке виступає основною аудиторією республіканських видань, радіо тателебачення.

2.Фактор інтересу.Мотивація наркоспоживання в молодіжному середовищі все ще значною мірою визначається "інтересом до незвичайних і гострих відчуттів", які викликає вживання наркотику. Такої думки загалом дотримується 27% опитаних молодих людей, які мають наркотичний досвід (2002 року - 34%). Як бачимо, у досліджуваний період відбулося певне зниження впливу цього чинника багато в чому під впливом антинаркотичних заходів профілактики та пропаганди здорового способу життя.

4.Фактор легковажності.Наркотичний дебют нерідко викликає легковажність молодих. На легковажність по відношенню до практики наркотичних проб як основну детермінанту вказали 11% опитаних (2002 - 17%). Ці значення переконливо вказують на необхідність інформаційно-роз'яснювальної, освітньої та, особливо, виховної роботи в сім'ї, школі, середньому спеціальному чи вищому навчальному закладі у трудовому колективі.

5.Фактор доступності.Про те, що доступність наркотиків є чинником прилучення до них, заявляє кожен десятий опитаний (2002 - 12%). Наявність ринку наркотиків, їх пропозиції, безперечно, продиктована попитом. Попит на наркотики серед випадкових дегустаторів формується значною мірою в ціннісно-символічній сфері, серед наркоманів - продиктований залежністю. У тому й іншому випадку розвиток наркотизації, який стимулюється попитом, значною мірою залежить від того, як реалізовано пропозицію наркотиків. У цьому плані велике значення репресивно-обмежувальних заходів, звернених проти організаторів незаконного наркообігу. Опитування показують, що серед тих, хто має досвід наркоспоживання, 60% респондентів вважають, що наркотики "дуже легко" або "легко" дістати (2002 - 51%). Незважаючина велику роботу правоохоронних органів Татарстану щодо вилучення наркотиків, на ринку їх менше не стало.

6.Фактор моди.У певних колах молодіжного середовища вживання наркотиків, особливо елітних ("екстазі", кокаїн) є модним. Так, про те, що "мода на вживання наркотиків" є зовнішнім фактором, що впливає на наркоспоживання, заявляють 11% опитаних (2002 - 13%). Щоб мода на наркотики швидше пішла у минуле, також необхідні чималі інформаційно-психологічні, роз'яснювальні та виховні зусилля.

7.Фактор самоствердження." Бажання випробувати себе " , попри ризик, для 11% опитаних також виступає значним мотивом наркоспоживання (2002 - 8%). В основі своєї він має ціннісно-символічну природу, що вимагає активізації та диференціації заходів інформаційно-виховного впливу, а також пропагування альтернативних механізмів для каналізації енергії самоствердження молодих людей (спорт, активне дозвілля, професійна діяльність).

Вітчизняне антинаркотичне законодавство все ще має репресивну орієнтацію. Так, у статті 1 Федерального закону 1997 року "Про наркотичні засоби та психотропні речовини" не визначаються поняття "наркотизм", "наркоспоживач", а використовуються терміни "наркоманія", "хворий на наркоманію". Стаття 4 закону, регламентуючи державну політику у сфері обігу наркотичних та психотропних речовин, не містить вказівки на пріоритет прав людини. Відповідно до цього можна зробити висновок, що споживачі наркотиків не розцінюються вітчизняним законодавцем як особи, які мають певні права. У результаті правозастосовні практики спрямовані на боротьбу з усіма, хто так чи інакше включений до наркоспоживання, встановленняконтролю над наркообігом, поступове скорочення числа хворих на наркоманію, а також кількості наркозлочинів. На жаль, законом не фіксуються такі важливі цілі державної політики в галузі наркотиків, як зменшення кількості нових наркоспоживачів, зниження шкоди, що завдається їхньому здоров'ю, зниження проблем їхньої соціалізації та ресоціалізації. Він декларує "пріоритетність заходів щодо профілактики наркоманії", а не наркотизму 10 .

Сучасне правове регулювання в галузі злочинів, пов'язаних з наркотиками, нечітко структурує пріоритети у боротьбі з поширенням наркотиків та їх споживанням, хоча очевидно, що діяльність з виробництва (посіву, вирощування), зберігання, транспортування наркотиків з метою збуту і сам збут мають особливу суспільну небезпеку. . Тим часом виявити та викрити учасників цієї діяльності досить складно, викрити ж наркоспоживачів - значно простіше. Недосконалість відомчої звітності у правоохоронних органах, наявність у деяких підрозділах планових показників щодо виявлення правопорушників ставлять їх працівників у складне становище.