Ви ведете внутрішні діалоги з коханими, з кривдниками, із собою Допомагає
Чесно скажу: "Так, веду" і, гадаю, допомагає.
А тепер давайте розберемо по поличках, коли ж я це роблю:
- діалог із собою веду тоді, коли виникає проблема у житті і треба прорахувати всі кроки, які допоможуть менш болісно її вирішити.
Я ніколи не озвучую ні близьким, ні стороннім яким я бачу варіанти рішення я просто кажу: "Треба подумати" і тільки коли я все вирішила в умі остаточно я озвучую своє рішення і ці люди знають, що якщо навіть вони запропонують інший варіант немає гарантії, що на нього погоджуся, т.к. я завжди думаю сама, щоб нікого не звинувачувати у наслідках рішення.
- діалог з кривдниками я веду тоді, коли мене несподівано дуже сильно образили і я, розгубившись, не змогла за себе постояти.
Не хочу, щоб мене сприймали тюхтею я вихована так "перша не лізь, себе в образу не давай", а це значить я при зручному випадку скажу кривднику все так, що він оббігатиме мене за версту і більше рота не відкриє.))
Я завжди і всім ставлю умову: хочете спілкуватися - спілкуйтеся з повагою, а якщо поваги немає принижувати себе не дозволю і знайте, що аби кого заради галочки я біля себе не тримаю і не триматиму ні в реалі, ні в віртуальності.
- діалог з коханими я веду тоді, коли дуже хочеться, щоб вони були поруч, але розумом розумію, що це неможливо (людина померла або знаходиться за тисячі кілометрів від мене) і невідомо зможу я зустрітися з цими людьми в реальності чи ні.
Перша дівчинка в Костромській області сирота, друга в Іркутській області покинута дитина ці дівчатка цигани, але мене це не лякає і не відштовхує, а третя кохана дитина поїхала з міста нанавчання в Кострому і там залишилося.
Вероніці у травні буде 27 знаю я її з 5 років я дуже багато часу проводила з її прабабусею. Вони переїхали в наш двір і старенькій треба було допомогти освоїтися і познайомитися з людьми.
Олександра Яківна була дуже мудрою жінкою і я щаслива, що іноді бачу її уві сні. Вероніку теж бачу уві сні, але дуже рідко.
Мати Вероніки переїхала в Краснодарський край і тепер у Вероніки дороги на Урал немає, але вона написала мені у Фейсбуці: "Я дуже сумую за Уралом", а я їй відповіла: "Сонечко, на Урал ти можеш приїхати будь-коли.
Знай, що мої двері ЗАВЖДИ відчинені для тебе!"
Тут живе тітка Тетяни (матері Вероніки) у якої вбили єдиного сина і жінці більше нема від кого чекати тепла крім як від Нікі та Тані я живу мрією, що вони повернуться до міста.