Спірні острови Токто Єдина Корея - інформаційно-аналітичний портал
Наявність спірних островів у взаєминах між Японією та Кореєю, Японією та Китаєм, Китаєм та В'єтнамом вже цього року призвела до морських боїв, тільки з використанням водометів.
Замість пошуку шляхів виходу з кризи країни регіону нарощують міць своїх флотів.
Златан Героїв, оглядач
Про корейські острови Докто
Що то за острови?
Географічні координати островів Токто (на наших картах, відповідно до рішень Міжнародної географічної організації іменуються як скелі Лянкур) 131′ 52′ східної довготи та 37′ 14′ північної широти. Це маленький архіпелаг, що складається з двох невеликих островів і 33 дрібних скель і рифів навколо них, що знаходиться в межах двохсотмільної морської виключної економічної зони Республіки Корея. Загальна територія островів складає 187 453 кв. м. Відстань між двома островами становить 110 - 160 м, глибина протоки між ними 3 - 10 м. Те, що Токто - саме архіпелаг, дуже важливо, оскільки якщо самотня скеля в морі згідно з міжнародним морським правом може вважатися нічийною територією, більш Великі географічні освіти це правило не поширюється. Через малу спільну територію цей архіпелаг найчастіше називають “острів Докто”. Пам'ятаючи, що це таки не острів, а архіпелаг, ми надалі для простоти викладу теж говоритимемо так. Найближча до Токто суша, що знаходиться на відстані 89 км від нього, – острів Улліндо, і адміністративно Токто входить до складу повіту Улліндо провінції Північна Кенсан. Найближча японська територія - острів Окісіма - від Токто на 160 км.
Японія, та й деякі наші журналісти, називають Токто спірними територіями. Але факти не залишають жодного сумніву щодо історичної та юридичної приналежності цього острова в минулому Кореї, а нині – Республіці Корея.
Як свідчать “Історичні записи трьох держав” – “Самгук саги” (1145 р.), острів Улліндо та острів Токто, на території яких знаходилося одне з дрібних корейських королівств під назвою Усангук, увійшли до складу держави Сілла на тринадцятому році правління вана Чичжина ( 512 р.), і до кінця XIX ст. Токто називали Усандо. У збірниках карт, виданих у Кореї в ХУ-XIX ст., Усандо (Токто) завжди зображувався поряд з островом Улліндо, причому вони мали на цих картах однакові розміри. Це карти, включені в "Справжні записи правління вана Седжона" (1432), в "Огляд земель Східної держави" (1481), в "Новий огляд земель Східної держави" (1531) і карти 1808 До останнього часу вважалося, що першою в Західній Європі картою Кореї була карта, складена в 1737 Ж. Б. Де Анвілем. На ній острови Улліндо і Токто позначені як територія Кореї і для більшої переконливості вміщені майже біля східних берегів Кореї, причому Токто навіть ближче до материкової частини Кореї, ніж Уллиндо. У 2005 р. професор Пусанського університету іноземних мов Кім Мун Гіль виявив у сховищі географічних карток Міжнародного інституту японської культури (підрозділ Міністерства культури і науки Японії) складену в 1691 р. знаменитим японським ученим – картографом і фахівцем у галузі буддизму Ю. Ісігава "Карту морів, гір та земель". На цій карті на північний схід від острова Окісіма вміщено об'єднуючий острови Улліндо і Токто здвоєний острів, на якому написано “Хандан”.Так японці на той час називали Корею. Видана в 1715 р. в Нідерландах географом Лерандом кольорова "Карта японської імперії" повторює карту Ісігава, у тому числі і підтверджуючи належність островів Улліндо та Токто Кореї.
Під час українсько-японської війни 1904–1905 років. Японія знову захопила Токто і використала у військових цілях (було розміщено радіостанцію, маяк, спостережну посаду) для контролю за проходженням українських судів у цьому районі. До речі, ця радіостанція відіграла ключову роль у отриманні японським ВМФ інформації про склад та швидкість руху української ескадри, яка вирушала для поповнення Тихоокеанського флоту, що дозволило розгромити її в Цусімській битві.
Спроби Японії вимагати передачі їй чужих територій, потрібно називати як протизаконними, аморальним, а й як прояв реваншизму. Адже насправді Японія має територіальні претензії до всіх своїх сусідів: у нас вимагають частину Курильських островів, у Кореї – острови Докто, у Китаю та Тайваню – закріплення за собою островів Дяоюйдао, які називає Сенкаку. Ще раз звертаю увагу на те, що не лише за рішеннями Ялтинської та Потсдамської конференцій країн антигітлерівської коаліції, а й рішеннями Сан-Францискської мирної конференції 1951 р., підписаної Японією, її суверенітет був обмежений лише островами Хонсю, Хоккайдо, Кюсю і Сікоку.
Варто також звернути увагу на те, що при встановленні дипломатичних відносин між РК і Японією в 1965 р. ні Японія, ні Південна Корея питання Токто ніяк не зафіксували в документах, хоча відомо, що японці намагалися домогтися передачі цих островів. Корея тоді відчайдушно потребувала коштів для подолання крайньої бідності та для піднесення економіки та нормалізація відносин передбачала надання кредиту зсторони Японії у розмірі півмільярда доларів, але президент Південної Кореї Пак Чжон Хі не піддався натиску японців з цього питання і відкинув усі претензії, давши зрозуміти, що це питання вирішено раз і назавжди. Японцям довелося змиритися з цим, визнати існуючий статус-кво щодо Докто на той момент (нагадаю, що з 1956 р. там постійно перебуває пост морської поліції РК). Приналежність Токто Кореї підтверджують і об'єктивні японські вчені. Наприклад, Юдзі Носака, професор відділу японських досліджень інституту Сечжона (м. Сеул) заявив: "Зрозуміло, що Токто належить Кореї історично та законно".
Нагадаємо, що 200-мильна виняткова економічна зона Республіки Корея відраховується на схід і на південь від острова Улліндо і, природно, включає острів Токто. Наразі японські рибалки ловлять рибу та морепродукти біля берегів Токто виключно за погодженням з Республікою Корея. Зараз Японія пропонує провести цей кордон між островами Улліндо і Токто, явочним порядком намагаючись включити Токто до складу своєї території з метою не лише значно розширити свою рибальську зону, а й для подальшого використання підводних та підземних надр цього регіону, в якому, за деякими припущеннями, містяться запаси близько 600 мільйонів тонн газового гідрату приблизною вартістю 150 мільярдів доларів, а також значні запаси магнетитів та марганцю. Тим більше, що останнім часом Республіка Корея почала видобувати газ біля узбережжя Японського моря, а отже, у цьому районі, швидше за все, буде знайдено й запаси нафти. І Корея, і Японія практично повністю імпортують енергоносії з-за кордону і потребують таких ресурсів. “Енергетична” версія виглядає переконливою причиною початку суперечок про належність Токто, якби не одне “але”.Запаси газу були виявлені нещодавно, оцінка їх обсягу зроблена на рівні загальних припущень, та й видобувати їх поки що нерентабельно. Але найголовніше – Японія висувала свої претензії до виявлення цих запасів. Отже, якщо газ і впливає на територіальну суперечку, то тільки другорядне. Що ж первинне? Витоки слід шукати в політичній лінії нинішнього японського керівництва, в якому сьогодні зовнішньополітичні орієнтири визначають не кар'єрні дипломати, а представники ЗМІ чи політикани-призначенці, які мало розуміються на сучасній міжнародній політиці. Для поточного моменту вони активно використовують націоналізм, реваншизм і популізм.
Втім, про нову хвилю реваншизму в Японії варто розповісти докладніше, оскільки його виразниками, на сподіваннях яких намагаються грати політики, є не старе покоління, а молодь, чиє формування відбувалося не на тлі економічного зростання, а на тлі нинішнього застою. Це справді нові люди, вільні через зміну поколінь від вантажу історичної пам'яті. Військові злочини Японії для них — давнє минуле, яке не варто ворушити, а покарання, на яке Японія зазнала після поразки у Другій світовій, сприймаються ними не як покарання за скоєні японцями військові злочини, а як закономірна доля переможеного. Їхня ідеологія, з одного боку, спирається на націоналізм, пріоритет інтересів японської нації над пріоритетами міжнародного співтовариства, а з іншого – на ті тенденції, які можна умовно назвати антиглобалістськими, критикуючи ті елементи японської держави і ті реформи, які були проведені за американською вказівкою. Природно, реваншисти виступають за повернення Японії територій, які вони історично належать їй, а саме —Курильських островів, архіпелагу Сенкаку та островів Токто. При цьому важлива не так стратегічна чи економічна цінність спірної території, як сам процес висування територіальних претензій, який дозволяє політиканам здобути репутацію стійких борців за національні інтереси. Втім, не слід уявляти справу так, що ситуація загрожує війною. Йде млявий (але саме цим і особливо неприємний) процес, коли політичні сили у певні моменти “витягують” якийсь зовнішній подразник, щоб забезпечити собі внутрішню підтримку.
Але відсіч японському реваншизму має бути колективною. Адже своїми територіальними претензіями до сусідніх країн Японія ігнорує юридичні та політичні результати Другої світової війни. Як можна після цього довіряти заявам японських лідерів щодо мирної політики Японії у Північно-Східній Азії? Очевидно, настав час порушити питання координації дій всіх країн, яких Японія має територіальні претензії. Можливо, настав час створити механізм консультацій між МЗС України, КНР, КНДР, Республіки Корея щодо вироблення узгодженої позиції для відсічі японським територіальним претензіям і зростанню реваншизму в цій країні.