Соціологія влади - Соціологія
4. Соціологія влади
Соціолог та просвітитель А.І. Стронін (1826-1889) у книзі "Політика як наука" (1872) сказав:
"Як знання починається з багатства, так влада починається від знання. Якщо перевага в силі є єдиним первісним джерелом багатства, якщо перевага в багатстві є єдиним первісним джерелом знання, то єдино початковим джерелом влади буває тільки перевага у знанні. Але так як це остання перевага передбачає і два перші, то звідси і виходить, що влада є поєднання сили, багатства і знання, а всяке поєднання сили, багатства і знання є влада.Теза ця підтверджується і історично, і соціологічно. три умови з'єднаними, щоразу виникала і влада.У східних деспотіях багатство і знання поєднувалися в жерцях - звідси і влада була у них, а не у воїнів. і в середні віки. У новітній Європі знання і багатство - в середньому стані, у буржуазії, а тому в неї ж і влада політична.
Здається, якнайкраще цей вислів відбиває феномен влади у галузі і сфері, незалежно від рівня у якому він себе проявляє.
Державна влада має певні характерні риси. По-перше, здійснення влади відбувається за допомогою відокремленого апарату на певній території, на яку поширюється державний суверенітет. По-друге, ця влада має можливість використати кошти організованого та законодавчо встановленого впливу. У такому вигляді державна влада є найвищим, найбільш повним виразом політичноївлади.
Монтеск'є писав у своїй праці "Про дух законів" (1748): "Політична свобода має місце лише при помірних правліннях. Однак. вона буває в них лише тоді, коли там не зловживають владою. Це відомо вже з досвіду століть, що кожна людина, що володіє владою, схильний зловживати нею, і він йде в цьому напрямку, поки не досягне належної йому межі.
Щоб не було можливості зловживати владою, необхідний такий порядок речей, за якого різна влада могла б взаємно стримувати одна одну. Якщо влада законодавча та виконавча буде з'єднана в одній особі чи установі, то свободи не буде. Не буде свободи й у тому випадку, якщо судова влада не відокремлена від влади законодавчою та виконавчою. Все загинуло б, якби в одній і тій самій особі чи установі, складеній із сановників, із дворян чи простих людей, були з'єднані ці три влади. (Монтеск'є. Избр. произв. М., 1955. З. 289—290.)
Суть потрійного поділу влади полягає в тому, що законодавча, виконавча та судова влада має взаємно доповнювати, стримувати та контролювати одна одну. Відповідно до теорії "поділу влади" законодавча влада покладається на парламент країни, виконавчою владою наділяються президент і кабінет міністрів, а правосуддя, судова влада належить судам. Сюди належить завдання посилення самоврядування на місцях.
Названі сфери влади розмежовуються за допомогою правових норм, причому таким чином, щоб кожна з них виконувала лише свою функцію, а загалом вони служили б розумному обмеженню кожної з цих сфер влади. Так, наприклад, виконавча влада може діяти виключно на основі закону, окреслених повноважень, суд має виходити з конституції, яка існуєзаконів і може виступати у ролі законодавця тощо. Поділ влади у сучасному цивілізованому суспільстві постає сьогодні як нагальна потреба, як безумовна мета. Коротко дамо характеристику цим видам влади.
Законодавча влада є найважливішою системою, ланкою, гілкою влади. Вона охоплює систему тих органів держави, які ухвалюють закони. Сама ж законодавча влада має виключне право видавати нормативні акти, які після конституції мають найвищу силу, тобто закони. Цій владі дано вирішувати ключові державні справи – приймати бюджет, фінансові закони та контролювати дії виконавчої влади – уряду. У тих країнах, де існує парламентарна система, встановлено порядок, згідно з яким виконавча влада відповідає перед владою законодавчою. Вищим законодавчим органом є парламент з усім широким колом його прав та обов'язків, зі своїми структурами, штатами, завданнями та цілями.
Виконавча влада – проводить у життя волю обраних чи стоять на чолі держави осіб та органів, які мають життєві інтереси тих чи інших верств суспільства, станів, націй. Виконавча влада – це влада правозастосовна, яку покладається функція виконання законів, прийнятих парламентом, т. е. законодавчою владою.
Виконавча влада належить або президенту – главі держави – та уряду (у президентських республіках), або главі держави (у парламентарних республіках). Однак у парламентарних країнах роль глави держави є фактично номінальною. Питання тут вирішуються на урядовому рівні за визначального впливу парламенту.
У реальній практиці роль виконавчої влади виходить за рамки теорії танерідко межі, встановлені конституцією. Органи цієї влади в центрі та на місцях є гнучкий, оперативний інструмент влади. Відокремлення та надмірне посилення виконавчої влади, як каже досвід, здатні вести до згортання демократії та бюрократизації суспільно-політичного життя. З іншого боку, ослаблення цієї влади може спричинити дискредитацію і навіть розпад даного устрою влади.
Судова влада – у державі, що дотримується принципу поділу влади, одна з трьох найважливіших незалежних гілок влади, якою зобов'язаний стежити за суворим дотриманням конституції та інших законів.
Організація судової влади та характер її діяльності дуже різні у різних державах. Ключова роль тут належить юстиції, тобто власне правосуддю, а також системі судових установ та їх діяльності щодо здійснення правосуддя. Центральною ланкою у цій системі є суд – а) державний орган, який відає вирішенням цивільних (між окремими особами, установами) спорів та розглядом кримінальних справ; б) сам розгляд справ у суді; в) самі судді – ті особи, хто судить; г) думка, висновок. Нерідко йдеться і про суд історії, суд нащадків. Судова влада спирається на судову систему – сукупність всіх судів, що мають спільні завдання, організованих та діючих на єдиних демократичних засадах, пов'язаних між собою відносинами щодо здійснення правосуддя.
"Четверта влада" (англ. fourth power, від англ. "Fourth Estate" - "четверте стан", преса) - образне осмислення та оцінка в сучасному житті засобів масової інформації, які за силою впливу на людей практично висунулися в один ряд з трьома владою – законодавчою, виконавчою, судовою.
Здійснення політичної влади у суспільстві відбувається за допомогою особливого політичного механізму, головними складовими якого є панування, керівництво, управління, організація та контроль.
Панування полягає в розподілі суспільства на керівників і керованих, тобто. тих, хто здійснює політичну владу і тих щодо кого вона здійснюється. Це ставлення передбачає певну дистанцію з-поміж них і підпорядкування одним. У пануванні завжди є наказ, що передбачає його виконання. Панування зазвичай отримує законодавче оформлення у державно-правових актах.
Керівництво полягає у виробленні та прийнятті принципово важливих для суспільства в цілому рішень, у визначенні його цілей, планів та стратегічних перспектив.
Управління здійснюється через безпосередню практичну діяльність із реалізації прийнятих керівництвом рішень. Конкретною управлінською діяльністю зайнятий зазвичай адміністративний (бюрократичний) апарат, чиновництво.
Організація передбачає узгодження, упорядкування, забезпечення взаємозв'язку окремих людей, груп, класів, інших спільностей людей.
Яким чином влада набуває легітимності? Свого часу М. Вебер виділив три можливості:
2. Як раціонально-правова влада, що існує там, де особам, які стоять при владі, підкоряються визнанням правомірності законів, завдяки яким вони дійшли панування. Цей тип влади ґрунтується на вірі в силу права, закону.
3. Як харизматична влада, що ґрунтується на вірі в керівника, вождя, якому приписуються великі, іноді надвидатні особисті якості: у ряді випадків можливий елемент обожнювання (наприклад, коли йдеться про релігійного пророка), а може статися, що така віравиникає внаслідок прояву виняткових талантів. Харизматичний тип легітимної влади будується на безоглядній довірі вождю, сліпому підпорядкуванні, причетному до страху і почуття самозбереження.
Говорячи про легітимність влади, слід пам'ятати, що це тонка і майже невловима матерія. Тут важливо все: від засобів масової інформації, загальної та політичної культури населення, рівня його добробуту до традицій, звичок, стереотипів поведінки, фольклору та чуток тощо. Правлячі кола прагнуть при цьому сформувати та впровадити у масову суспільну свідомість образ справедливої влади відповідно їм самим.
Підбиваючи підсумки розглянутої теми, можна назвати основні ознаки влади. Отже: