Соціально-психологічний портрет хворих, які перенесли інсульт, у практиці соціальної роботи -
Найчастіше хвороба змінює психіку людини, переоцінюється її життєва позиція – ставлення до життя, роботи, оточуючих людей, до себе. Іноді людина залишається віч-на-віч зі своєю хворобою, відгородившись від усього світу. Звідси може виникнути стан депресії. Вона характерна для людей, які пережили інсульт. Депресія може початися невдовзі після інсульту або через багато тижнів, і члени сім'ї хворого часто помічають це першими.
Якщо людина до хвороби була активна, не мислила себе без улюбленої роботи, творчості, друзів і близьких, то перенесена хвороба і страх повторення інсульту для нього означають крах, тому що вона не уявляє собі життя в ролі хворого.
Тривалість постінсультних депресій варіює від 2-3 місяців до 1-2 років (в середньому 9 місяців). У ранньому відновлювальному періоді, коли відбувається поступове відновлення порушених функцій, вираженість депресії та рівень тривоги зменшується. Потім, коли можливості відновлення сповільнюються, кількість пацієнтів із афективними розладами зростає. І в пізньому відновлювальному періоді афективні розлади у хворих можуть сягати 70 відсотків.
Розрізняють основні та додаткові симптоми депресії.
А. Основні симптоми:
- зниження настрою протягом 2 тижнів та більше;
- Втрата колишніх інтересів або здатності відчувати задоволення;
- зниження енергійності, що може призвести до підвищеної стомлюваності та зниженої активності.
Б. Додаткові симптоми:
- Зниження здатності до зосередження уваги;
- зниження самооцінки та почуття впевненості у собі;
- ідеї винності та самоприниження;
- похмуре та песимістичне бачення майбутнього;
- суїцидальні ідеї чи дії;
Легкою вважається депресія, якщо у хворого є 2 ознаки з 3 основних та 2 з 7 додаткових ознак.
Помірна депресія - 2 з 3 основних та 4 з 7 додаткових.
Тяжка депресія - всі 3 основних і не менше 5 з 7 додаткових.
Необхідність лікування депресій у пацієнтів, які перенесли інсульт, наголошується на таких обставинах:
- у осіб з постінсультною депресією протягом перших 10 років після інсульту спостерігається велика смертність порівняно з не депресивними хворими.
- клієнти з постінсультною депресією частіше і довше лікуються у стаціонарах;
- у клієнтів з постінсультною депресією нижчий рівень повсякденної життєвої активності;
- депресія знижує ефективність реабілітаційних заходів;
- у клієнтів з депресією знижено сексуальні можливості та потреби;
- депресія може посилювати когнітивні порушення, включаючи проблеми з орієнтацією у просторі та часі, мовою, зорово-просторовими та моторними функціями:
- Депресія посилює вираженість больових синдромів;
- депресія знижує якість життя навіть у тих клієнтів, які мають відносно непогано відновилися рухи.
Важливу роль реабілітації клієнтів із постінсультною депресією грають антидепресанти.
Для пацієнтів депресією характерний пригнічений настрій, зневіра, негативне сприйняття навколишнього світу. Такі люди втрачають інтерес до життя, а речі чи події, які тішили їх раніше, більше не приносять їм задоволення.
- втрата колишніх інтересів чи здатності відчувати задоволення;
- зниження енергійності, що може призвести до підвищеної стомлюваності та зниженої активності.
- Зниження здатності до зосередженняуваги;
- зниження самооцінки та почуття впевненості у собі;
- ідеї винності та самоприниження;
- похмуре та песимістичне бачення майбутнього;
- суїцидальні ідеї чи дії;
Після інсульту людина може бути дратівливою та агресивною або плаксивою, образливою, пригніченою. Депресія після інсульту проявляється пригніченим настроєм, апатією, похмурістю, супроводжується порушеннями сну та апетиту, схудненням. Характер і звички людини після інсульту незрозумілим чином змінюються, він то впадає в невмотивований гнів, то в тривожний, депресивний стан і з недовірою ставиться до близьких людей, які хочуть допомогти йому, і при цьому скаржиться на те, що відчуває себе зайвим, непотрібним. У деяких випадках депресія супроводжується дезорієнтацією у просторі, часі, сплутаністю свідомості, особливо у людей похилого віку.
Як правило, виражені афективні розлади настрою та наростаючі симптоми тривожності.
Депресія ускладнює оцінку неврологічного статусу пацієнта, значно погіршує якість життя пацієнтів з інсультом та достовірно знижує ефективність реабілітаційних заходів. Одним з основних механізмів негативного впливу депресивних розладів на успішність відновного лікування є зниження мотивації пацієнта за участю реабілітаційних заходів. Розвиток депресії знижує виживання після інсульту.
Така, по суті, реактивна депресія, проявляється зниженням настрою, психічною та фізичною пригніченістю. Ідеї своєї нікчемності чи надмірне і безпідставне почуття провини і натомість психомоторної загальмованості, безсоння значно погіршують загальний стан пацієнта і потребують спеціальної корекції. Лікування проводиться під керівництвомпсихотерапевта і може включати індивідуально підібрані антидепресанти та психотерапію. Якщо депресію не лікувати, вона може спричинити зайві страждання, а також ускладнить одужання після інсульту. Хвора людина, перебуваючи у такому стані, поступово втрачає віру у своє зцілення. У багатьох клієнтів з'являються думки про непотрібність та обтяження своїм станом інших членів сім'ї.
Психологи, які працюють із хворими після інсульту, виявили основні принципи реабілітації таких хворих:
Тривалість і систематичність відновної терапії досягаються тільки завдяки правильно організованій реабілітації, яка повинна починатися вже в неврологічному відділенні, куди хворий доставляється машиною швидкої допомоги, потім продовжуватись у реабілітаційному відділенні лікарні або в реабілітаційному центрі та надалі здійснюватися або на базі поліклініки, .
Відновлення ж втрачених навичок найчастіше займає тривалий проміжок часу та вимагає поряд із застосуванням відповідних медикаментозних препаратів, грамотного догляду за хворим та його власного бажання жити повноцінним життям. Успіх відновного лікування пов'язаний з процесом навчання та наданням психологічної допомоги, отже, як і в школі, можуть траплятися здібні та менш здібні, активні та пасивні пацієнти. Допомогти хворому у навчанні - основне завдання медперсоналу, психолога та родичів, але слід пам'ятати, що тільки активна життєва позиція самого хворого, злагоджені дії пацієнта та медперсоналу здатні звести до мінімуму наслідки перенесеної недуги.
Інсульт різко змінює життя як хворого, а й його домочадців. Вони переживають те, що трапилося не менше, а часто і більше за самого пацієнта. На плечіродичів раптово обрушується величезне додаткове навантаження: у перший місяць вони розриваються між будинком, службою та відвідуваннями лікарні, потім після виписки починається освоєння нелегкої роботи догляду за лежачим хворим.
Якщо відновлення порушених функцій у пацієнта затягується, довго не повертаються свобода рухів, пам'ять, мова, навички самообслуговування, то в родичів хворого накопичується хронічна втома - і емоційна, і фізична, і так звана втома від відповідальності. Як і сам пацієнт, член сім'ї, що доглядає його, переживає гнітюче почуття тривоги, а часом його теж залишає надія на повернення до колишнього життя, яке тепер, здалеку, здається благополучним і безтурботним. Для близьких витримати це буває дуже непросто, адже фактично після інсульту вони бачать перед собою іншу людину, але продовжують сприймати її як колишню. Тому багато змін у його психіці вони пояснюють і не так хворобою, як примхою, бажанням привернути до себе підвищену увагу.
У цьому полягає основна проблема, яка потребує не просто моральної підтримки та людського розуміння, а й професійної допомоги психотерапевта.
Зміни у поведінці та самопочутті хворих, які перенесли інсульт, ведуть за собою зміну напруженості внутрішньосімейних взаємин, трансформацію сімейних комунікацій.
У міжособистісних відносинах хворих на інсульт та їх родичів у гострій стадії захворювання незалежно від тяжкості функціонального стану пацієнта, виявлено ряд загальних порушень на емоційному, когнітивному та поведінковому рівнях, що включають:
На когнітивному рівні: відсутність розуміння наслідків захворювання та їхнього впливу на своє життя, виражена ідеалізація минулого.
Важливе значення в реабілітаційній роботі з хворими на судинні захворювання головного мозку має бути приділено психологічній реабілітації, яка допомагає домогтися вироблення правильної установки щодо трудової та побутової діяльності.
Ефективна психологічна реабілітація при судинних захворюваннях головного мозку включає наступне:
1) психокорекційні заходи - як індивідуальні, і групові, з формування нових мотивацій щодо здоров'я, побуту, сім'ї, виробничого колективу, оточуючих хворих, лікувального персоналу тощо.;
2) створення психологічного клімату реабілітаційної спрямованості у лікувальному закладі серед контингенту хворих та персоналу;
3) сімейна психокорекційна робота з родичами з метою підвищення їх ролі у формуванні та реалізації нових мотивацій пацієнтів та сприяння їх реабілітаційній активності;
4) бібліотерапія з використанням добірки спеціальної літератури, а також фотоальбомів та листів хворих, що відображають конкретні досягнення у реабілітації окремих пацієнтів у даному лікувальному закладі;
5) культуротерапевтичні заходи;
6) залучення до праці, терапія «зайнятістю» (вироби з паперу, волосіні та інших матеріалів), прибирання приміщення та іншу працю в умовах лікувального або реабілітаційного відділення;
7) організація клубу колишніх пацієнтів із чіткою психокорекційно-спрямованою програмою.
До них відносяться:
-зменшення напруги та збільшення ступеня психологічної близькості у відносинах;
- збільшення взаєморозуміння та взаємопідтримка;
- зростання задоволеності взаєминами та якістю психологічного клімату в сім'ї;
- Зміна позиції у відносинах - зниження надлишковогоконтролю та гіперопіки з боку родичів, зростання самостійності та збільшення рівня самоконтролю з боку пацієнтів, що дозволяє їм зайняти більш активну позицію в процесі реабілітації та міжособистісної взаємодії.
Необхідну психологічну допомогу інваліди одержують у спеціальних медико-навчальних закладах, де з ними працюють кваліфіковані фахівці. Завдяки проведеним заняттям хворі люди набувають нових навичок, навчаються адекватно сприймати навколишній світ, суспільство, борються з депресивними станами, вчаться жити, не зациклюючись на своїх обмеженнях, і перебувати у струмені суспільно активного життя.
церебральний інвалід інсульт депресія
Висновок за першим розділом
Повнота та швидкість відновлення порушених функцій хворого з інсультом залежить не тільки від зусиль медичних працівників, але й від допомоги його родичів, які організовують догляд за пацієнтом та залучають його до звичного повсякденного життя.