Синдром дефіциту уваги та гіперактивності у дітей діагностика та лікування, #01
українськомовна назва СДВГ є адаптованою версією англомовного терміна «розлад з дефіцитом уваги/гіперактивністю» (attention deficit/hyperactivity disorder). СДВГ - широко поширений стан серед дітей, які досягли старшого дошкільного та шкільного віку. Той факт, що СДВГ не відноситься до інвалідів, зовсім не означає, що при ньому відсутня необхідність у терапії.
За сучасними уявленнями, генетична опосередкованість СДВГ властива від 40 до 75% випадків хвороби [1, 2]. Біохімічним субстратом у патогенезі СДВГ є порушення катехоламінового обміну. Середовище вплив та вплив інших факторів (недоношеність, низька маса тіла при народженні, куріння матері під час вагітності тощо) визнається, але вважається менш значущим [2].
Середовищні фактори, що ймовірно впливають на формування СДВГ, можна умовно розділити, по-перше, на ендогенні та екзогенні, а по-друге, на пренатальні та постнатальні. До пренатальних факторів формування СДВГ належать такі: гестаційні (обтяжений акушерсько-гінекологічний анамнез, токсикози, гестози, загроза переривання вагітності і т. д.), куріння матері під час вагітності, родова травма (акушерська), вплив на плід інфекційних патогенів бактерій, вірусно-вірусних та вірусно-бактеріальних асоціацій), токсичний вплив на плід (важких металів, інтоксикантів рослинного та синтетичного походження та ін.), внутрішньоутробна гіпоксія плода (гостра та/або хронічна), порушення нейрохімічних та/або нейрофізіологічних параметрів резус-конфлікт (внутрішньоутробне формування стійкого титру специфічних антитіл),внутрішньоутробні нейроінфекції
Клінічні прояви СДВГ виникають і змінюються протягом життя індивіда. СДВГ часто є частиною симптомокомплексу, який включає специфічні порушення навчання та інші нейробіологічні порушення. Хоча спочатку СДВГ описувався як порушення виключно дитячого віку, нині підтверджено, що цей стан може персистувати і після досягнення повноліття [1, 2, 4-6].
Американськими фахівцями стандарти встановлення діагнозу СДВГ представлені в «Діагностичному та статистичному посібнику з психіатричним порушенням» (DSM-IV), де СДВГ поділяється на 3 типи на підставі поведінкових характеристик пацієнта (тип з переважним дефіцитом уваги, переважно гіперактивний тип, комбінований тип). В Україні прийнято використовувати критерії не DSM-IV, а Міжнародної класифікації хвороб Х-го перегляду (МКХ-10), які мають деякі відмінності (див. нижче).
При цьому пропонується звертати увагу на оцінку в 3 бали, якщо вона зустрічається 6 разів і більше, а також на загальний бал (якщо він дорівнює 25 і вище балам).
Діагностичні критерії СДВГ МКБ-10 виглядають наступним чином:
Неуважність/дефіцит уваги (потрібно не менше 6 ознак):