Що таке світська держава
В даний час в науці домінує уявлення про світську державу як про державу, в якій не існує будь-якої офіційної державної релігії і жодне з віровчень не визнається обов'язковим і кращим. Відповідно, світський характер держави передбачає, що держава та церква відокремлені одна від одної і не втручаються у справи одна одної.
Світськість може також виступати як: 1) основи конституційного ладу; 2) політико-правовий принцип; 3) політико-правової характеристики держави; 4) політико-правового інституту; 5) політико-правові вимоги; 6) системи політико-правових відносин; 7) політико-правовий процес.
Світськість характеризується також як відсутність прямого державного фінансування релігійних організацій; неприпустимість обов'язкового віросповідання; відсутність релігійних судів загальної юрисдикції; невизнання релігійних і актів як джерела права. Діяльність органів державної влади не повинні супроводжуватися громадськими релігійними обрядами та церемоніями, а посадові особи не мають права використовувати своє службове становище для формування того чи іншого ставлення до релігії та ін.
Таким чином, відділення релігійних об'єднань від держави є основною нормою світської держави. Ця норма означає, що:
• держава не покладає на релігійні об'єднання виконання функцій органів державної влади, інших державних органів, державних установ та органів місцевого самоврядування; не втручається у діяльність релігійних об'єднань, якщо вона не суперечить законодавству; забезпечує світський характер освіти в державних та муніципальних освітніхустановах;
• релігійні об'єднання створюються та здійснюють свою діяльність відповідно до своєї власної ієрархічної та інституційної структури; не беруть участь у виборах до органів державної влади та до органів місцевого самоврядування; не беруть участь у діяльності політичних партій та політичних рухів, не надають їм матеріальної та іншої допомоги.
У вітчизняному законодавстві, правозастосуванні та діяльності державних органів відсутнє єдине розуміння світськості держави. Нерідко домінує розуміння світської держави як секулярної (нерелігійної). Таким чином, одне поняття визначається через інше, невизначене, створюючи ґрунт для зловживань у діяльності державних органів. При цьому єдине юридично коректне трактування світської держави як світоглядного нейтралітету, що передбачає індиферентне ставлення держави до релігії, виключається на догоду політичним компромісам та співпраці держави з корисними для влади релігійними організаціями. У результаті Україна лише декларується як світська держава, а насправді вона не є байдужою до різних світоглядів і здійснює їх селекцію. Визначення поняття та змісту світськості держави через юридично не певне поняття «релігія» та похідні від нього призводить до порушень однієї з основ конституційного устрою.
Для вирішення проблеми представники сучасної юридичної науки виробили нові підходи до поняття та змісту світської держави. Отже, з правової точки зору світська держава — світоглядно нейтральна держава, яка принципово не приймає жодного світогляду (зокрема релігійного чи антирелігійного) як офіційної ідеології,що забезпечує громадянам можливість вільного світоглядного вибору.
Світськість держави має на увазі її індиферентність у світоглядній сфері, тобто відмова від спеціального контролю (невтручання за умови дотримання закону), неідентифікацію (через неможливість створення наукових критеріїв), відмову від спеціальних привілеїв, відокремлення та рівновіддаленість від світоглядних організацій. З погляду пріоритету правового підходу юридично коректним є визначення світської держави як світоглядного нейтралітету, оскільки правового визначення «релігії», а отже, і «релігійного» не існує. Лише у цьому випадку світськість — одна з найважливіших гарантій свободи світоглядного вибору.
Іншими словами, у сучасному розумінні світська держава — це система управління, заснована на рівноправному ставленні до всіх суспільних груп та обліку інтересів всього суспільства, частиною якого воно і є, що забезпечує дотримання конституційних принципів та рівне виконання законів усіма частинами суспільства та громадянами.
Принцип світоглядного нейтралітету держави несумісний з вибудовуванням ієрархії релігійних об'єднань на основі дискусійних у релігієзнавчих науках та свідомо неправових понять: «традиційні релігії (релігійні організації)» — «нетрадиційні релігії» («релігійні організації») іслам» - «нетрадиційний іслам» - «вахабізм».
Слід нагадати, що давні держави будувалися за релігійними принципами, які відповідають розвитку свідомості та громадських інститутів свого часу. Так, у Стародавньому Єгипті всі підкорялися фараону, оскільки природно вважалися частинами його тіла, у Стародавньому Китаї разом із померлим правителемховали всіх його наближених тощо. Застосування релігійних принципів у сучасних державних відносинах неминуче веде до деградації правових та економічних відносин, до корупції в системі управління, оскільки складні, сформовані тисячоліттями суспільного розвитку поняття розмиваються уявленнями давніх, заснованими на родоплемінних відносинах з відповідними економічними методами господарювання (переважно рабовласницького, примусового характеру).