Що таке рідкісна книга
ПРО РІДКІСНУ І БІБЛІОФІЛЬСЬКУКНИГУ
Згідно з визначенням, даним в енциклопедичному словнику, рідкісна книга - це «бібліографічна рідкість, видання, найчастіше старе, що збереглося або випущене в незначній кількості екземплярів і має підвищену колекційну цінність. Для бібліофіла зазвичай цінність «Рідкісної Книги» визначається поєднанням різних особливостей зовнішнього вигляду і долі даного екземпляра» .
Поява бібліофільських видань у Європі відноситься до початку XIX століття, коли збирання книг поширилося у освічених колах дворянства та третього стану. У цей час зародилося захоплення рідкісною книгою, стали формуватися бібліофільські гуртки та суспільства. Серед перших до випуску бібліофільських видань почав Роксбурзький клуб, заснований в Англії в 1812 році і названий на ім'я великого британського колекціонера XVIII століття герцога Рокскбурга, відомого як «книжковий герцог». Умовою для вступу до цього клубу було подарування бібліотеці клубу рідкісного старовинного видання. На сьогодні одним із головних напрямків клубу, що отримав назву «Товариство істинних гурманів», залишилося видання малотиражних бібліофільських книг у вишуканому художньо-поліграфічному виконанні.
В Україні бібліофільські видання з'явилися в середині XVIII століття. Їхнє поширення було зумовлене загальним підйомом у розвитку культури, освіти, книжкової справи, формуванням великих книжкових колекцій представниками вищих верств українського дворянства, яке захоплювалося видавничо-поліграфічними вишукуваннями. З середини XVIII століття і до початку другої половини XIX століття традиційним явищем було друкувати окремі видання в кількох варіантах: невелику частину тиражустановили особливо розкішні або «підносні» екземпляри, трохи більшу – книги, надруковані на гарному папері – «для любителів і знавців», а найчисельнішу – видання, призначені для широкого продажу. Більшість бібліофільських видань було випущено в Україні наприкінці XIX-початку XX століття. У цей час серед правлячих класів культивувалося ставлення до книги як предмета розкоші, створеного для милування, колекціонування; бібліофільство активізувалося і мало величезну популярність, а антикварна книжкова торгівля завдяки аукціонам набула широкого розвитку.
До складу організації входили представники багатьох почесних прізвищ: світлий князь М.К. Горчаков, князі С.М. Волконський, П.П. Вяземський, П.Д. Голіцин-Муравлін, С.А. Долгоруков, В.П. Палей, А.В. та С.В. Оболенські, графи Б.Г. Берг, М.М. Граббе, В.П. Зубов, П.С. Шереметьєв, вдова герцога Г.Г. Мекленбург-Стреліцького графиня Н.Ф. Карлова, син сенатора А.А. Полівці. Серед членів Кружка були особи, які обіймали високі державні посади: гофмейстер та помічник статс-секретаря Державної Ради В.А. Верещагін, міністр землеустрою та землеробства А.В. Кривошеїн, сенатор М.А. Остроградський, члени Державної ради Н.І. Буличов та інші. Одним із найважливіших напрямків роботи Кружка була видавнича діяльність. Усього було випущено понад 100 видань. Книги, присвячені діяльності організації виходили мінімальними тиражами – 65-200 екземплярів та поширювалися серед членів організації, літературно-мистецькі – тиражем від 150 до 500 екземплярів, мистецтвознавчі – максимальними тиражами у 300-1500 екземплярів. Усі видання носили атрибути «бібліофільської» книги: невеликий нумерований тираж, зазвичай виконаний у двох варіантах: для продажу та для членів Кружка; іменні екземпляридрукувалися на більш розкішному папері, з окремою сюїтою малюнків, з особливою нумерацією. Для цих книг використовували дорогий папір - високоякісний верже, веленеву, японську, старовинну ганчіркову. Краї блоку найчастіше не обрізали. Риси бібліофільства були присутні й у композиції книги та набірної смуги: кілька авантитулів, просторі поля, гарний великий шрифт (Ревільйон та Єлизаветинська гарнітура). Ці видання оформляли видатні майстри книжкової графіки - Д.М. Кардовський, М.В. Добужинський, С.В. Чехонін та ін. Гурток підбирав для своїх літературно-художніх видань не публікувані раніше ілюстрації або спеціально замовляв їх художнику. Причому у книгах особливо повідомлялося, що дошки після друкування знищено.