Самовизначення у юнацькому віці
Перехід до юнацтва пов'язані з розширенням діапазону фактично доступних людині чи нормативно обов'язкових ролей, з розширенням сфери життєдіяльності. Соціальні ролі існують не ізольовано, а утворюють системи: наприклад, одружившись і прийнявши роль чоловіка, людина повинна освоювати ролі годувальника, опікуна, батька тощо, що перебудовує всю структуру особистості.
Юнацький вік пов'язані з формуванням активної життєвої позиції, самовизначенням, усвідомленням своєї значимості. Все це невіддільне від формування світогляду як системи поглядів на світ у цілому, уявлень про загальні принципи та основи буття, як життєвої філософії людини, суми результату його знань.
Все це, звісно, не поглинає й інших життєвих стосунків юнацтва. Цьому віку значною мірою властиві рефлексія та самоаналіз, причому їм важко поєднати ближню та далеку перспективи життя. Їх захоплюють перспективи, глобальні цілі, що виникають як результат розширення тимчасової перспективи в юнацтві, а поточне життя здається «прелюдією», «увертюрою» до життя.
Характерною рисою юнацтва є формування життєвих планів та самовизначення, які виникають як результат узагальнення та укрупнення цілей, які ставить перед собою юнак, як результат інтеграції та диференціації мотивів та ціннісних орієнтацій.
Емоційна сфера юнацького віку.
Деякі особливості емоційних реакцій юнацького віку кореняться у гормональних та фізіологічних процесах. Зокрема молодість характеризується підвищеною емоційною збудливістю, реактивністю. Це проявляється у неврівноваженості, дратівливості, спалахах то гарного, то поганого настрою тощо. Фізіологи пов'язують юнацьку неврівноваженість, різкі змінинастрої, часті депресії та екзальтації, конфліктність та загальну негнучкість емоційних реакцій з наростанням у цьому віці загального збудження та ослабленням усіх видів умовного гальмування.
Максимум емоційних реакцій (у тому числі й тривожності) юнаки виявляють щодо однолітків, близьких, друзів та мінімум – у стосунках із сторонніми дорослими та викладачами. Вік до 18 років є критичним для появи психопатій. Крім того, у юнацькому віці особливо гостро акцентуються деякі властивості характеру (зокрема, підвищена активність, збудливість, підозрілість, педантичність, замкнутість тощо), які можуть закріпитися та підвищувати можливість виникнення психічних травм та відхиляється (девіаційної поведінки). Наприклад, підвищена активність та збудливість нерідко роблять юнаків нерозбірливими у виборі знайомств, спонукають брати участь у ризикованих авантюрах та сумнівних підприємствах (особливо групового характеру), штовхають до алкоголю, наркотиків, провокують демонстративні реакції. У такий спосіб юнаки розраховують самоствердитися і позбутися гнітючого відчуття власної особистісної недостатності.
У юнацькому віці значно розширюється коло факторів, здатних викликати емоційний відгук; способи вираження емоцій стають більш гнучкими та різноманітними; збільшується тривалість емоційних реакцій тощо. Якби дорослі реагували на все з безпосередністю дитини, вони були б психічно травмовані, постійно перезбуджені та емоційно нестійкі, оскільки коло значущих для них відносин ширше за дитяче. Тому в юнацтві закінчується формування механізмів внутрішнього емоційного гальмування та здатності вибіркового реагування на зовнішні впливи. Чимстарший юнак, тим краще виражені ці процеси. Низький рівень емоційного реагування в юнацтві – ознака несприятлива.
У цілому нині юнацький вік характеризується більшої, проти підлітковим, диференційованістю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, і навіть підвищенням самоконтролю і саморегуляції.
Становлення особистості в юнацькому віці.
Центральне психологічне новоутворення юнацького віку становлення сталої самосвідомості та стабільного образу «Я». Це з посиленням особистісного контролю, самоврядування, нової стадією розвитку інтелекту. У юнаків формується власна модель особистості, за допомогою якої вони визначають своє ставлення до себе та інших.
Відкриття «Я», свого унікального внутрішнього світу пов'язане найчастіше із низкою драматичних переживань. Так, наприклад, разом із усвідомленням цінності власної особистості, її неповторності, несхожості на інших приходить усвідомлення почуття самотності. Юнацьке «Я» ще нестабільне, дифузне, схильне до різних впливів. Бажане часто сприймається як дійсне, придумане сприймається як реальне. Психологічно становлення «Я» переживається як невиразне занепокоєння, відчуття внутрішньої порожнечі, почуття невизначеного очікування.
Звідси - сильне наростання потреби у спілкуванні з одночасним підвищенням вибірковості спілкування, тому що далеко не кожному юнак може довірити свій внутрішній світ. Водночас часто проявляється потреба в самоті, бажання побути на самоті, наодинці із самим собою.
«Я» дитини, як знаємо, зводиться до сумі ідентифікацій коїться з іншими – значними дорослими людьми. У юнацькому віці ситуація формування «Я» змінюється: орієнтація одночасно на кількохЗначних інших робить психологічну ситуацію невизначеною, суперечливою, найчастіше внутрішньо конфліктною. Несвідоме бажання позбутися дитячих чи нав'язаних дорослими ідентифікацій активізує рефлексію та почуття власної неповторності. Саме тому, для юності так характерні почуття самотності та страх самотності
З іншого боку, уявлення себе у юнацькому віці зумовлено і груповим чином «Ми» - образом типового однолітка своєї статі. Причому типовий одноліток існує у свідомості юнака як набір загальних, психологічно менш диференційованих характеристик, ніж образ власного «Я», який тонший, детальніший і м'якший за груповий.
Формування нової часової перспективи не всім дається легко. Деякі уникають лякаючих переживань у повсякденність, в інших справа зводиться до відродження ірраціональних дитячих страхів, яких юнаки зазвичай соромляться. Загострене почуття незворотності часу нерідко поєднується у юнацькій свідомості з небажання помічати його перебіг. Почуття зупинки часу психологічно означає хіба що повернення до дитячого стану, коли часу свідомості ще існувало. Тому іноді юнаки поперемінно почуваються то дуже маленькими, опікуваними, то, навпаки, старими, що багато пережили, навчені, розчарувалися в деяких сторонах життя.
Становлення особистості включає і становлення щодо стійкого образу «Я», тобто. цілісного ставлення до себе. Образ "Я" з віком помітно змінюється: деякі якості усвідомлюються легше, чіткіше, інакше; змінюються рівень та критерії самооцінки; змінюється ступінь складності уявлень себе; зростають цілісність особистості, стабільність та її цінність, а також рівень самоповаги.
На перший план в образі "Я" поступово виходятьрозумові здібності, вольові та моральні якості. Самооцінка до старшого юнацького віку стає більш адекватною (вона «впускає» в себе і деякі негативні оцінки своїх здібностей і можливостей, приймаючи їх як даність, як таку ж невід'ємну частину себе, як і позитивні оцінки) і продовжує виконувати функцію психологічного захисту. Чим важливіша для особистості якась властивість, наприклад, інтелект, комунікабельність тощо, тим вірогідніше особистість готова виявити його в собі, тим частіше в процесі самооцінки включається механізм психологічного захисту. Особливістю юнацького віку в цьому плані є специфічний егоцентризм: їм часто здається, що оточуючі обов'язково звертають на них увагу, негативно думають про них, взагалі їх оцінюють. Саме тому часто їхня перша реакція на інших – захист.
Навпаки, юнаки та дівчата з високою самоповагою (прийняття та схвалення себе, повага до своєї особистості та вчинків, позитивні самооцінки тощо) більш самостійні, контактні, відкриті, легше «приймають» оточуючих та їхні думки, не приховують свої слабкості та невміння, що простіше переживають неуспіхи, у них сильніше розвинений мотив досягнення, змагальності.
Ступінь розбіжності реального та ідеального «Я», що визначає рівень самоповаги, залежить від багатьох умов. У юнацькому віці ця розбіжність може призвести до неврозів і дисфорій, депресій, оскільки занижена самооцінка в цьому випадку пов'язана з «агресією на себе». Але розбіжність між ідеальним та реальним «Я» - у принципі нормальна ситуація для юнацького віку, оскільки свідчить про зростання самосвідомості.
Фактично самосвідомість юнацтва акцентовано на трьох суттєвих для віку моментах: 1) фізичне зростання та статеве дозрівання; 2) заклопотаністьтим, як юнак виглядає в очах інших, що він є; 3) необхідність знайти своє професійне покликання, що відповідає набутим вченням, індивідуальним здібностям та вимогам суспільства.