ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ ПРИХОТИ ЧИ НЕОБХІДНІСТЬ
ЦД - це захворювання, яке якщо виникає, то супроводжує людину потім все життя. Людина, яка захворіла на цукровий діабет, змушена постійно стежити за станом свого здоров'я, виявляти неабияку психологічну витримку і самодисципліну, що часто призводить до різних психологічних труднощів.
Медикаментозна терапія, звичайно, необхідна для діабетиків і суттєво допомагає підвищити якість життя людей, які зіткнулися з цією проблемою, але не вирішує психологічних проблем таких людей.
Початкова постановка діагнозу є шоком як для самих діабетиків, особливо для дітей та підлітків, так і для їхніх сімей. «Завдяки» захворюванню, необхідності у частих відвідуваннях процедур, у виконанні вказівок лікаря, прийомі медикаментів, спілкуванні з лікарем тощо. людина несподівано виявляється у складних життєво-психологічних умовах. Ці обставини, звичайно ж, тягнуть за собою необхідність перебудовувати стосунки в сім'ї, школі, у робочому колективі тощо.
Людям із цукровим діабетом характерно:
підвищена вимогливість до себе та оточуючих;
стурбованість станом свого здоров'я;
низька мотивація до досягнення цілей та переважання мотивації уникнення неуспіху тощо.
почуття незахищеності та емоційної занедбаності;
постійна невпевненість у собі;
потреба у турботі у міжособистісному спілкуванні, безпеці, захищеності, терпінні.
У підлітків із ЦД порівняно з іншими підлітками найменш виражено прагнення до лідерства, домінування, впевненості у собі та незалежності, у них спостерігається надмірні вимоги до себе. Вони більш інфантильні,порівняно з іншими, у своїх потребах та бажаннях, одночасно відчувають і постійну потребу в любові та турботі, яку не можуть задовольнити, і ворожість через неможливість їх прийняти.
З чим же стикаються люди, яким поставлено діагноз ЦД, з якими переживаннями?
Супутниками такого діагнозу часто стають уражене самолюбство, може з'явитися почуття неповноцінності, депресія, тривога, образа, вина, страх, сором, гнів, заздрість тощо може підвищитися потреба у турботі з боку інших, посилитися або з'явитися ворожість; люди відчувають безвихідь, можуть реагувати на втрату автономії відчаєм та байдужістю. Людина усвідомлює, що відтепер не все під її контролем і відчуває страх, що його мрії можуть не здійснитися.
Що робити діабетикам?
Насамперед важливо «розібратися» зі своїми бажаннями, почуттями та потребами. Намагайтеся ставитись до себе та своїх почуттів з інтересом, повагою. Немає хороших та поганих почуттів. І злість, і образа, і гнів, і заздрість – це просто почуття-маркери якихось Ваших потреб. Не треба за них карати себе. Важливо зрозуміти, про що говорить Вам Ваше тіло, Ваші почуття та переживання.
Дуже корисно та цікаво для діабетиків буде арт-терапія особливо для дітей та підлітків, яка допомагає зрозуміти свої переживання, розкрити ті почуття, які людина не усвідомлює, але які впливають на її життя, на її стосунки з людьми, на її життя загалом, сприяє зміні ставлення людини до хвороби та лікування.
Родичам і близьким людини з СД можна сказати наступне: не ставтеся до «свого діабетика» як до немічної людини, заохочуйте її самостійність та відповідальне ставлення до себе, не нав'язуйте свою допомогу, а простоповідомте, що у разі потреби він завжди зможе звернутися до Вас. Цінним для діабетика буде Ваша врівноважена зацікавленість (але не тяжка заклопотаність) його захворюванням, терпінням, розумінням його труднощів та Вашою чесністю з ним.
Не робіть із діабету трагедії, адже за гармонійного ставлення до себе людина з цукровим діабетом може жити повноцінним життям!
Одним із перших кроків психологічної підтримки людей з цукровим діабетом та їх близьких може стати психологічна група, одним із завдань якої є допомогти людині знайти в собі ресурси, підтримувати свою власну позитивну самооцінку, зберігати емоційну рівновагу, підтримувати спокійні, нормальні стосунки з оточуючими. Для діабетиків дуже важливе підтримуюче, безоцінне спілкування.
На групі є можливість отримати підтримку, розділити почуття та переживання, поділитися своєю історією, ставити запитання та працювати з психологом, а головне – бути побаченим та почутим.