Процес перехідності – як об’єкт соціальних наук
к. ф. н.Т. Ахмедова
Новітня історія Азербайджану розгортається як складний "перехідний процес" у розвитку суспільства та держави. Як відомо, термін "перехідність" у науці використовується для вираження специфічних станів будь-якої динамічної системи - у тому числі особливої фази у розвитку суспільства. Такий перехідний стан суспільства настільки своєрідно, що доречно говорити про його кризовий стан - болісне відхилення від нормальної лінії розвитку. У фазі перехідності суспільство втрачає стабільність, яке розвиток супроводжується зростанням хаосу і невизначеності. У цьому стані суспільні процеси набувають специфічного "безсистемного" характеру, і в цьому сенсі "перехідне (транзитне) суспільство" структурно і функціонально різко відрізняється від нормального суспільства.
Пострадянські перехідні країни виникли на ґрунті унікального за природою та механізмом політичного та геополітичного колапсу - розвалу "радянської системи". З цієї причини всі ці країни стали заручниками специфічного перехідного стану: завдяки системній кризі, яка вразила радянське суспільство і підготувала його спонтанний розпад, пострадянські країни приречені на проходження особливих трансформаційних процесів переходу від тоталітарного минулого до демократичного майбутнього. Внутрішня (тобто іманентна) криза радянської системи стала головним спусковим механізмом її колапсу, в результаті якого всі нові держави потрапили в стан "перехідного розвитку", що характеризується своїми особливими рисами.
І не дивно, що новітня історія всіх пострадянських (у тому числі й Азербайджану) країн починається з системної кризи радянської системи – її трансформації в перехідний стан (цей процес розпочався з епохи "горбачовської" гласності та перебудови). Длявсіх цих країн "перехідний період" став своєрідним "системним покаранням", що компенсує позитиви набуття ними незалежної державності.
Безперечно, що подібність перебігу перехідних процесів у пострадянських країнах має об'єктивну передісторію та системні передумови, але при цьому навіть в умовах радянської дійсності кожна республіка зберігала свої соціокультурні, релігійні особливості, які так чи інакше відображалися у загальних політико-економічних процесах соціалізації (в плані їх причетності до соціалістичного універсуму). А після розвалу радянської системи та "параду суверенітетів", а також поглиблення кризи перехідності, ці "специфічні аспекти" стали виявлятися більш колоритно і надавати все більший вплив на політико-економічні процеси. Отже, при аналізі проблем перехідності пострадянського суспільства слід приділяти підвищену увагу не лише на моменти подібності, а й, насамперед, на ті відмінності, які, зокрема, характерні для перехідного стану азербайджанського суспільства. Безсумнівно також, що в ході дослідження колізій перехідності нашого суспільства можна і потрібно брати до уваги притаманні всім пострадянським країнам фактори та мотиви, але водночас, і значно більшою мірою, необхідно докладно аналізувати всі ті явища, які породжені суто "азербайджанським" контекстом . Такий "двоєдиний" підхід до проблематики перехідності пострадянського суспільства важливий у плані виявлення повнішої картини реального перехідного стану нашого суспільства. Лише у рамках такого підходу нам вдасться підібрати ключ до вирішення більшості проблем перехідного періоду – розробити ефективну стратегію виведення азербайджанського суспільства зі смуги кризи.
Загальновідомо, що внаслідок кризи та колапсу"Нормальної радянської системи" всі пострадянські країни опинилися в полі трансформаційних процесів. Користуючись концепцією Куна, можна кваліфікувати таку системну кризу як руйнування парадигмальної основи радянських товариств (колишніх республік), внаслідок чого останні перейшли в особливий стан (аморфно-хаотичний та нестійко-невизначений), який і передається поняттям "перехідний стан" або "перехідне суспільство" ". Зміни торкнулися всі сфери життя, і вони були настільки значні, що в сукупності характеризували "перехідне суспільство" як нову політичну та соціокультурну реальність, яка суттєво відрізнялася від колишньої - соціалістичної - дійсності. Тому, природно, що до перехідних реалій ніяк не могли адаптуватися "радянські люди".
Коли суспільство входить у перехідну фазу розвитку, спонтанно запускаються процеси руйнації його структури й у результаті трансформацій виникає нова соціокультурна середовище " хаосу і невизначеності " , яка значно деформує життя людей. При аналізі особливостей перехідного періоду у розвитку суспільства, як правило, напрошується аналогія зі звичайною хворобою: коли людину несподівано вражає серйозна недуга, її життя миттєво перетворюється радикальним чином, і вона перетворюється на об'єкт пильної та співчутливої уваги оточуючих – родичів, друзів, лікарів. Щось подібне сталося і з радянським суспільством: воно ніби несподівано впало у болісний перехідний стан і через це стало об'єктом пильної та підвищеної уваги з боку не лише вчених та політиків, а й простих людей. Аномалії настільки очевидні, що вони починають помітно впливати і на умонастрій людей. Цей аспект також характеризує "перехідне суспільство" якособливий його стан. Так, Азімова Р.Д. розглядає перехідний період у розвитку суспільства як специфічний "соціологічний феномен (історично сформована хвороблива смуга суспільства), в якому інтенсивно наростає ломка світосприйняття та світогляду людини. Тут оновлення світорозуміння особистості виступає умовою якісного оновлення суспільства в цілому" (3, с.16).
Таким чином, в умовах перехідної кризи будь-яке суспільство зазнає настільки радикальних (якісних) змін, що стає неможливою нормальна життєдіяльність людей. Перехідні процеси, що відбуваються в суспільстві, супроводжуються руйнуванням його інституційних основ, а також появою нових: формується абсолютно нова "безсистемна" реальність, яка не вкладається в існуючу стару систему цінностей і не відповідає звичним стереотипам і нормам поведінки. Змінюється як суспільство, а й докорінно змінюється спосіб життя покупців, безліч їх світовідчуття. У цьому суспільстві помітно домінує аномалія (нестабільність, невизначеність, хаос тощо.). Природно, як і специфічно хворобливі процеси, явно переважають на ранній стадії " перехідного періоду " , впливають на характер умонастроїв людей і сприйняття ними особливостей перехідної деструкції суспільства. Саме своїми аномаліями та несподіваними новаціями перехідний феномен привертає до себе пильну увагу людей, що пояснює і підвищений інтерес до нього з боку вчених та політиків.