Планування та прогнозування в умовах ринку

3 Прогнозування інвестиційних процесів 8

Список використаних джерел 17

Соціально-економічне прогнозування виходить з наступних принципах: системності, наукової обгрунтованості, адекватності, альтернативності, цілеспрямованості [8, с.21-22].

Принцип системності прогнозування передбачає дослідження кількісних і якісних закономірностей в економічних системах, побудова такого логічного ланцюжка дослідження, згідно з яким процес вироблення та обґрунтування будь-якого рішення відштовхується від визначення загальної мети системи та підпорядкування досягненню цієї мети діяльності всіх підсистем, що входять до неї. При цьому дана система розглядається як частина більшої системи, що також складається з певної кількості підсистем.

Принцип адекватності прогнозу об'єктивним закономірностям характеризує як процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій та взаємозв'язків у розвитку народного господарства та створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з їхньою повною і точною імітацією.

Реалізація принципу адекватності передбачає врахування імовірнісного, стохастичного характеру реальних процесів. Це означає необхідність оцінки як відхилень, що склалися, так і таких, які можуть мати місце, а також панівних тенденцій; визначення можливої сфери їх розбіжності, т. е. оцінку ймовірності реалізації виявленої тенденції.

Принцип альтернативності прогнозування пов'язані з можливістю розвитку народногосподарського комплексу та її окремих ланок з різних траєкторіям, за різних взаємозв'язків і структурних співвідношеннях. При переході від імітації сформованих процесів та тенденцій до передбаченняїхнього майбутнього розвитку виникає необхідність побудови альтернатив, тобто визначення одного з двох або кількох можливих, а найчастіше і протилежних, взаємовиключних шляхів розвитку господарства.

Проте досвід України в галузі державного планування можна вважати унікальним. і нині не втратили свого значення. Планування базувалося на принципах директивності, поєднання пропорційності та виділення основної ланки (пріоритетів), інтересів держави та підприємств, комплексності. Вони зіграли свою позитивну роль відповідних їм умовах. При переході до ринку одні принципи перестали діяти, інші зазнали модифікації, а треті пробивають собі дорогу, відбиваючи специфіку інших економічних умов, а принцип директивності плану набув найбільшої актуальності.

Реформатори ліквідували загальнодержавну планову систему переважно через властиву їй директивності планів. У 1996р. було оголошено про вирішення всіх завдань переходу від планової до ринкової економіки та всяке рух у бік державного регулювання стало подається як до старого. У результаті суспільстві дедалі більше поглиблюється протиріччя між планомірністю на підприємствах і анархією у масштабі країни.

Навіть із філософських позицій нерозумно відкидати колишню систему державного планування: нове не з'являється на порожньому місці, а дозріває в надрах старого і не заперечує його повністю, ґрунтується на ньому, довго зберігаючи рідні плями. Крім того, звуження масштабів державного сектора не призводить автоматично до дії регуляторів ринку. Допущення ринкових засад не є свідченням їхньої переваги над плановими важелями, а є засіб нейтралізації їхніх недоліків за допомогою економічної демократії. Іпланування не вичерпується завданнями, директивності яких так побоюються. Головне у плануванні - це визначення цілей та шляхів їх досягнення, забезпечення збалансованості, галузевої та територіальної взаємопов'язки. Найглибша помилка полягає в тому, що альтернативою плану є ринок, а не хаос.

Тим часом МВФ рекомендував Ліквідацію планових органів та дерегулювання економіки з метою сприяння виникненню ринків. Однак ринки так не виникають, їх треба формувати, а для цього створювати велику торгівлю, промислові банки, які встановлюють зв'язки між виробниками та покупцями. У колишній економічній системі ці зв'язки підтримували планові органи, завдяки чому функціонував ринок з урахуванням державної власності коштом виробництва. Реформи реальних передумов ринку не створили. Навпаки, під тиском зовнішньої конкуренції впав навіть успадкований від СРСР ринок, а трансформація планової економіки в ринкову обернулася гігантським знищенням господарських цінностей замість очікуваного приросту. При цьому масштаби реальної руйнації затушовуються кредитами. Характерно, що жодні ринки для нового виробництва не з'явилися і в інших країнах, які стали на шлях ліберальних реформ після зміни соціалістичної орієнтації.

Ще раз підтвердився висновок англійських класиків про те, що переслідування власної вигоди, якщо воно не введене у певне русло відповідними інститутами, гарантує лише одне, а саме: хаос. Тому не може бути дилеми "план або ринок": план використовується в межах необхідного, а ринок - можливого. Укаїни потрібно і те, й інше, щоб у єдиному механізмі поєднати позитивні елементи і планової та ринкової систем регулювання.

З інших позиційтепер слід підходити до поняття директивності планів. Директивність повинна жорстко підтримуватись на всіх напрямках розвитку, пов'язаних з бюджетним фінансуванням. Статус директивності тому зберігає основний фінансовий план – державний бюджет. У разі повної самостійності економічних агентів немає директивних відносин між державою і товаровиробниками. Однак план кожного суб'єкта господарювання є повністю директивним рішенням, прийнятим власником або уповноваженим ним органом (особою), в частині цілей, напрямів, дій, термінів, ресурсів, виконання. Отже, принцип директивності діє у повною мірою, оскільки альтернативою може бути лише необов'язковість, відсутність виробничої дисципліни, анархія. Але директиви не обов'язково надходять із центрального планового органу.

3 Функції макропланування в ринкових умовах

Організаційна сторона планування відбиває структуру планових органів прокуратури та технологію розробки планів, т. е. суб'єкт планування.

У процесі загальнодержавного планування вирішуються такі основні завдання:

- Визначення суспільних потреб;

- Виявлення можливих для їх задоволення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів;

- обґрунтування найбільш раціональних напрямів використання ресурсів відповідно до поточних та перспективних потреб;

- забезпечення збалансованості розвитку між окремими сферами народного господарства (матеріальне виробництво та невиробнича сфера), галузями та видами виробництва, між економічними районами країни;

Директивне планування було вже детально розглянуто у попередньому пункті.

Індикативне планування єнайбільш прийнятною для умов ринкової економіки та поширеною в усьому світі формою державного планування макроекономічного розвитку. Індикативний план немає директивного характеру. Він містить обмежену кількість обов'язкових завдань і має значною мірою напрямний, рекомендаційний характер.

Основна мета стратегічного планування – забезпечення достатнього потенціалу для успішного розвитку національної економіки. Своє відображення стратегічне планування знаходить у концепціях загальнодержавного розвитку.

Таким чином, у перехідний період суть макроекономічного планування полягає не у розробці та доведенні численних показників до виконавців, а в науковій постановці цілей майбутнього розвитку та виробленні дієвих засобів та можливостей для їх реального досягнення. Щодо ринкової економіки, на це вказував К.Ландауер у книзі «Теорія національного економічного планування», планові установи повинні аналізувати, як передбачувані зміни у виробничому процесі вплинуть на доходи різних груп населення і якою буде реакція споживачів на зміну в постачанні та доходах [9] , с. 438].

Загальнодержавне планування спрямоване на ув'язування всіх факторів виробництва та підтримання збалансованості натурально-речових та фінансово-вартісних потоків, забезпечення раціонального та ефективного використання ресурсів для досягнення поставлених цілей та завдань, що знаходить відображення у відповідних планових документах (планах).

За періодом дії виділяють довгострокові плани (розроблювані десять і більше років), середньострокові (тривалістю, зазвичай, від трьох до п'яти) і поточні (річні) плани. У практичній діяльності використовуютьсярізні види планових документів, які забезпечують наступність планування та можливість досягнення стратегічних цілей та тактичних завдань, різновіддалених за часом.

p align="justify"> Одним з прикладів поточних макроекономічних планів є державний бюджет, що затверджується щорічно Державною Думою і являє собою план витрат і доходів держави в наступному році. Прогноз і план - не те саме, що особливо очевидно на прикладі планування державного бюджету. Прогноз констатує можливість події, явища. Прогнозування дозволяє виявити стан середовища, ймовірність досягнення цілей за умов невизначеності. Прогноз більшою мірою має інформаційний характер. План відбиває суто певні, детерміновані умови. Планування має функціональний характер; йому передує обґрунтування цілей, виділених ресурсів, точних норм. План має не пізнавальне та рекомендаційне значення, а обов'язкове, директивне.

Незалежно від рівня та напряму впливу процес управління будь-якою системою може бути розділений на окремі етапи, представлені та характеризуються певним видом управлінської діяльності. Умовна послідовність здійснення управлінських процесів відбито на рис. 3.1.

Малюнок 3.1 – Послідовність етапів процесу управління [1, с.234]

Дані етапи можна виділити у діяльності органів державної влади щодо складання та розгляду проекту бюджету, його затвердження та виконання, а також контролю за виконанням, як і в будь-якому іншому процесі управління.

Відповідно до згаданого закону можна визначити і часові рамки процесу планування доходів бюджету. Під короткостроковим плануванням доходів бюджетів усіх рівніврозуміється оцінка бюджетних надходжень у розрахунку рік. Встановлена величина доходів законодавчо затверджується у межах бюджету загалом. У процесі виконання бюджету оцінюється та аналізується фактичне виконання доходів поточного періоду, що відображається в оперативному плануванні доходів. Для контролю над перебігом надходження доходів до бюджету розробляються квартальні, місячні, десяти і п'ятиденні плани, які змінюють показників раніше складеного прогнозу доходів бюджету, затвердженого як закон, а конкретизують їх. Таким чином, якість оперативного та короткострокового планування доходів значною мірою визначає повноту та своєчасність виконання бюджетів усіх рівнів.

Послідовність етапів планування доходів бюджету є єдиною системою управлінських дій на поточний період і перспективу, тоді як складання короткострокових планів без ретельного опрацювання стратегії розвитку економічної системи в цілому може призвести до розриву між бюджетними завданнями і величиною реально надійшли бюджетних доходів. Через війну виникає потреба у перспективному плануванні, заснованому на результатах аналізу звітних і аналітичних даних, одержуваних під час виконання поточних зобов'язань.

На основі даних міжгалузевого балансу скласти прогноз обсягу валової продукції з кожної галузі за умови, що обсяг кінцевого попиту по першій галузі у прогнозному періоді збільшиться на 10 %, по другій – на 6 %, по третій – на 4 %.