Переваги та недоліки заводських та самозарядних патронів
Обговорюємо запропоновану Сергієм Лосєвим тему з якими патронами полювати
ХТО СПОРЯТЬ.Довго я стежив за полемікою, що затяглася, в «РІГ» С. Лосєва з опонентами з приводу заводських і самозарядних патронів, але висловлювати свою думку не збирався. Але після виходу чергової статті С. Лосєва на цю тему №19 за 2007 рік вирішив приєднатися до дискусії.
Насамперед скажу, що я просто мисливець, на стенді буваю рідко, максимум 1–2 рази на рік, хоч і показую серед членів нашого суспільства непогані результати. Тому міркувати про особливості стрілянини на стенді не буду, але спортсмен-стендовик, що самостійно заряджає патрони для тренування та змагань, випадок, звичайно, унікальний, і розглядати його як приклад для наслідування складно. Отже, лише про стрілянину на полюванні.
Невже цей досвід нічого не дав йому як мисливцю? Чому він з такою легкістю і навіть показною бравадою відмовляється від самозарядного патрона і зневажає його прихильників?
Далекий я від думки, що абсолютно кожній рушниці відповідає своє навішування пороху і дробу, але ось гнем же ми «під себе» ложі, часто міняємо їх довжину, прибираємо або нарощуємо гребінь прикладу. Може, й у тандемі «патрон – рушниця» є щось набагато більше, ніж горезвісна стандартизація?
До речі, візьму на себе сміливість і висловлю аж ніяк не безперечну свою думку, що прихильники С. Лосєва не пишуть у газету не тому, що «і так все ясно і говорити нема про що», а тому, що більшість з них не тільки не пишуть Але нічого про полювання і не читають, та й взагалі полюванням мало цікавляться. А фабричні патрони мають два види: з дробом номер 3 від бекасу до качки і з картеччю на гусака і кабана. І підранків від такої стрілянини буває більш ніж достатньо. Купити рушницю, купитипатрони – справа нехитра. Склав усе в багажник, а далі: «Які там, здається, качки називаються і ще ці, щось на кшталт куріпки!»
Не знаю, чи С. Лосєв оскаржуватиме той факт, що мисливці певною мірою забобонніші за немисливців. Але ось моє переконання і думка багатьох моїх знайомих: дуже часто на полюванні найцінніша для тебе дичину видобувається найнесамовитішим у патронташі патроном.
У своїй статті С. Лосєв вживає слово етика, коли говорить про одягнені в театр чоботи і тілогрійку, хоча, можливо, в цьому випадку більше підійшло б слово естетика. А ось про етику, вірніше про її відсутність, можна говорити там, де С. Лосєв пише, що «в ідеалі взяти п'ятьма пострілами п'ять гусей». Так, загалом, це не просто неетичний вчинок, а справжнісіньке браконьєрство, оскільки п'ять гусей це не, як пише далі Сергій, «дещо» перевищує норму, а перевищує норму в кілька разів.
P.S. Переконаний, що після закінчення дискусії про заводські та самоспоряджені патрони кожна зі сторін залишиться при своїй думці. А на майбутнє пропоную нову тему для обговорення: «Що краще – самому готувати собаку до полювання чи віддати її шкарпетці?». Думаю, обидві точки зору знайдуть своїх прихильників. Пропозицію прошу розглядати як жарт.
Ігор МАКСИМАТКІН
Виявилося, що у Сергія великі сумніви у моєму професіоналізмі. Мабуть, він мав на увазі моє захоплення собі готувати патрони. Так я їх закручую винятково для себе, вивчаючи досвід інших мисливців. І статті на цю тему не збираюся писати. Тож можете не перейматися своїм хлібом штатного письменника.
Володимир ТРАПКІН
НЕ САДИТЬСЯ САМОКАТНОГО ПАТРОНА
Я не казав, що самокатний патрон дешевший. Хоча й у цьому є раціональне зерно. Що найдорожчеу патроні? Гільза. А якщо цю гільзу використовують більше ніж один раз, то ціна патрона зменшується. А Ви знаєте, Сергію Олеговичу, що в Україні є багато людей, доходи яких 3–4 тис. руб. Вони змушені кожну копійку заощаджувати. І потім, простіше один раз на рік вибратися за 100–200 км у магазин, закупити порох, дріб, пижі, ніж перед кожним сезоном тягатися туди за десятком-другим готових патронів. Так, нагар у гільзі впливає на порох. Але, наприклад, із латунними гільзами це тепер не проблема. Вже не треба їх у каустиці виварювати.