Паломництво до Воскресенського Феодоровського чоловічого монастиря – Азбукапаломника

У 1889 монастир влаштований як жіноча обитель із громади, заснованої з ініціативи та коштом А. Н. Шубіної. Закрито у 1929, на території розміщувалася колонія для неповнолітніх злочинців, з 1950-х передано Шуйському с/г технікуму. У 1994 повернуто єпархії, у 1998 відроджено як чоловічий монастир.

Зміст

Заснований у 1881 р. багатою поміщицею А.Н.Шубіною на місці садиби, яку вона купила у свого дядька – поміщика Н.М.Маркова. А.Н.Шубина мала великі зв'язку в Петербурзі з царським двором та вищим духовенством. Благословення на відкриття монастиря вона отримала у прославленого нині о. Іоанна Кронштадського.

У своє село, яке називалося тоді Воскресенське – Сергієво, вона запросила громаду з Нижегородської губернії. Спочатку було збудовано будинок із храмом Федорівської ікони Божої матері, тому й громада стала називатися Воскресенсько-Федорівською за назвою села та храму. У 1889 р. громада перетворена на монастир. У 1897 р. А.Н.Шубина померла, збереглася її могила. Старий садибний будинок був пристосований під ігуменський корпус, а розташований неподалік колишній сільський храм Михайла Архангела став монастирським. Обитель стала називатися Свято-Воскресенською (від назви села) Феодорівською (від назви храму). З 1889 р. – жіночий монастир. Спочатку до нього відійшов храм Михайла Архангела (в селі Воскресенсько-Сергієві), а в 1897-1905 був споруджений за проектом архітектора Бегена великий собор на честь Успіння Божої Матері з двома межами: правим на честь ікони Божої Матері "Знамення" лівим – на честь святої мучениці цариці Олександри, небесної покровительки Олександри Шубіної.

Були збудовані кам'яна огорожа, дзвіниця, трапезна, житлові корпуси,господарські приміщення. У монастирі існував дитячий притулок. Багато черниць займалися живописом, для чого збудували великий «мальовничий» корпус. Тут як писали і ікони і карбували скарби, але займалися і світським мистецтвом, - писали портрети, пейзажі, виходили на етюди на околиці монастиря. Деякі навчалися живопису в Петербурзі, Серафимо-Дивеевском монастирі. До свого ювілею в 1914 р. це була процвітаюча обитель, кількість черниць і послушниць перевищувала три сотні людей. З 1915 р. ігуменею стала черниця Арсенія. У радянський період їй вдалося на якийсь час врятувати храм, перетворивши його на землеробську артіль. Протягом трьох років тут жив відомий митрополит Серафим, зарахований до святих.