Останній постріл - Берти, Літопис Білогір’я
Останній постріл «Берти»
1942 року дві дівчини з Ржева — 19-річні Наталя Бойкова та Шура Хренова — врятували тисячі бійців Червоної армії. Розвідниці з'ясували, що за знаряддя величезної руйнівної сили обстрілюють наші позиції. Німецьку супергармату було знищено. Але самі розвідниці із завдання не повернулися. Їхній командир Микола Євдокимов, нині полковник у відставці, який мешкає у Білгороді, двадцять років відновлював факти, щоб дізнатися, що ж сталося з дівчатами, посланими ним у тил ворога.
«…Внуки запитують, звідки медаль «За бойові заслуги», отримана особисто під Ржевом, і так хочеться розповісти про щось велике та прекрасне: наприклад, як врятував Москву від надгармати…» «…У особисто це питання психології: то у них тунель з Бомбея до Лондона риють, то Кремль намагаються підірвати теодолітом, то по Москві зі надгармати стріляють…» «…Хоча, загалом, основна думка зрозуміла: що там якісь 28 мільйонів загиблих українців? Що там мільйон даремно витрачених під Ржевом солдатів? Особисти — ось хто врятував Україну. Від надгармати. І продовжують рятувати до сьогодні…» «…Ось так ГБешники перемогли у Великій Вітчизняній війні. А хто ж розстрілював беззбройних штрафбатівців, яких гнали ці ситі пики під німецькі кулемети? Хто демонстративно розстрілював перед строєм у потилицю «трусів та дезертирів»? Хто тортурами вибивав «визнання» з тих, що вийшли з оточення?»…
Проти цих спроб перекрутити нашу історію виступив білгородський письменник Василь Журахов. Полковник міліції у відставці, учасник бойових дій на Кавказі, нагороджений медаллю «За відвагу», він як військовий консультант співпрацює з телерадіокомпанією «Світ Білогір'я». За участю Василя Журахова створено три документальні фільми:«Особлива війна», «Немає уз святіше братства» і «Ратники Вітчизни».
На підставі проведеного розслідування Василь Журахов зробив висновок, що «факт наявності німецької великокаліберної залізничної гармати під Ржевом мав місце», публікація в нашій газеті та в «Известиях» — «не вигадка, а правдива розповідь про дівчат-розвідниць, льотчиків та артилеристів». Телерадіокомпанія «Світ Білогір'я» готує за участю Василя Журахова документальний фільм «Особлива війна. Кінець "Берти".
Останній постріл «Берти»
На особливі відділи у роки Великої Великої Вітчизняної війни було покладено функції як контррозвідувального забезпечення військових частин, а й ведення агентурно-розвідувальної роботи у тилу ворога. Метою такої роботи був збір інформації про дислокацію німецьких частин, їх чисельність, озброєння та боєздатність. До виконання таких завдань військовим контррозвідником Миколою Євдокимовим, який обслуговував 542-й гарматний артилерійський полк, із санкції керівництва було залучено двох дівчат — комсомолки Наталію Бойкову та Олександра Хренова.
При розробці легенди на випадок їх затримання німцями враховувався той факт, що і в однієї, й у іншій близькі родичі проживали в окупованих районах Калінінської та Смоленської областей, тому територія їхньої діяльності як розвідниці виходила великою. Виконуючи завдання, Наташа та Шура добували цінні відомості, які використовували особисти як в оперативній роботі, так і для інформування командування. Багато бойових операцій були успішно проведені завдяки самовідданості та героїзму юних розвідниць.
табір. Заарештували і Прохора Федоровича Сєдова. Допитуючи, його жорстоко били, він помер від тортур.
Шура,намагаючись перейти лінію фронту і повернутися до своїх, випадково зачепила міну-пастка, встановлену в міському парку Ржева. Пролунав вибух. Шура загинула одразу, а Наталя, знаючи, що її переслідуватимуть фашисти, сховалась у підвалі спаленого магазину на околиці міста. Поранена та обморожена, вона не змогла там довго ховатися, а коли вийшла, її схопили та розстріляли. У зв'язку з тим, що розвідниці у призначену годину не повернулися із завдання, спеціальним відділом було вжито заходів щодо їх розшуку. Але результатів вони не дали.
Ця історія, розказана газетами, викликала ажіотаж у ЗМІ та звинувачення у брехні ветерана Великої Вітчизняної війни контррозвідника
Н.А. Євдокимова. Журналісти навперебій стверджували, що жодної гармати не було і вся ця історія — вигадка ветерана похилого віку. Роль особиста Євдокимова у перемозі наших військ під Ржевом була охарактеризована так: «…Ззаду військ йшли особисті, підганяючи приречених пострілами в спину, допитуючи бойових офіцерів, розстрілюючи тих, кому вдалося вирватися з оточення».
Микола Опанасович Євдокимов живе у Білгороді, він ветеран УФСБ Укаїни по Білгородській області, нагороджений багатьма бойовими орденами та медалями. Щоб захистити честь офіцера контррозвідки та відновити історичну правду, ми розпочали реалізацію проекту з робочою назвою «Особлива війна». До участі у проекті було залучено військових фахівців.
Однак незважаючи на те, що публікацію було знайдено, залишалися сумніви в справжності історії. А чи справді існував 542 гарматний артилерійський полк? Який стосунок до цього полку мав особистий Н.А. Євдокимов? Чи був такий військовий журналіст О.Ф. Поляків? І чи не є вигаданим герой його нарису льотчик-коригувальник Васильєв?
Відповісти на перше запитаннявеликих труднощів не склало. У Центральному архіві Міністерства оборони України розшукали історичний формуляр 542 гарматного артилерійського полку. Цей документ завірений начальником штабу полку та скріплений гербовою печаткою. У ньому є наступний запис:
Відповідь друге питання було знайдено у особовому справі полковника у відставці Н.А. Євдокимова. З довідки випливає:
«Євдокимов Микола Опанасович (особистий номер Е-04800)… У 1941-1942 рр. перебував на посаді оперуповноваженого спеціального відділу з обслуговування 542 корпусного полку. 1942 року переведений на посаду оперуповноваженого особливого відділу НКВС 30-ї армії».
Знайти відповідь на четверте питання здавалося неможливим, тому що про льотчика Васильєва були відомі лише прізвище та приналежність до роду військ. Крім того, Васильєв, як і Іванов, дуже поширене українське прізвище. Коли почали вивчати списки авіаполків та окремих ескадрилій, що воювали під Ржевом, льотчиків Васильєвих виявилося близько десяти, але жоден з них не мав відношення до бойової діяльності 542 артилерійського полку. Розслідування зайшло в глухий кут.
Довелося ще раз детальніше вивчити матеріали про обставини знищення німецької супергармати. Увагу привернула прізвище Тюльпанов, який літав штурманом разом із Васильєвим і загинув під час виконання бойового завдання. Дані штурмана вдалося знайти в архіві набагато швидше, оскільки прізвище рідкісне. Виявлений документ говорив:
«Тюльпанов, Лев Миколайович, молодший лейтенант. Штурман 10-ї окремої коригувальної ланки. Загинув під час виконання бойового завдання літаком СУ-2 10.08.1942 р.».
У фондах Центрального архіву Міністерства оборони України було виявлено списки цього авіаційноголанки. Вони зазначені дані Васильєва:
«Васильєв Євген Олександрович, 1918 р. н., молодший лейтенант, командир ланки коригувальників».
Потім на прізвище виявили нагородний лист на його ім'я, в якому, поряд з перерахуванням особистих якостей, було зазначено:
«Про його мужність у виконанні бойового завдання правдиво сказано у повісті письменника Полякова «Під Ржевом».
Штабісти не докладно описували подвиг Васильєва, та й навіщо, адже про нього з газет знала вся країна. Васильєв Є.А. був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня.
Крім документів, за допомогою співробітників прес-служби УФСБ Укаїни по Білгородській області вдалося розшукати і свідка тих подій — льотчика Василя Васильовича Пластуна — зараз він мешкає у місті Гатчина Ленінградської області. Сам він не брав участь у бойових вильотах з пошуку надпотужної гармати, але про це йому було відомо з оповідань однополчан. Ось що він згадує:
«Або таке завдання: від Ржева до Вязьми залізницею курсувала «Берта» — далекобійна зброя на платформі. Вистрілить і змотається. Треба було вистежити залізничну гілку, де вона переховувалася».
Аналіз зібраного матеріалу свідчить про те, що факт наявності німецької великокаліберної залізничної гармати під Ржевом мав місце. Описані в газетах події не вигадка, а правдива розповідь про дівчат-розвідниць, льотчика та артилеристів.
З проведеного історичного дослідження створюється документальний фільм «Особлива війна. Кінець "Берти". Щоб поставити крапку у цій історії, залишилося з'ясувати точне найменування зброї, знищеного під Ржевом. З цією метою до Німецького історичного інституту в Москві надіслано відповідний запит.
Цей фільм розповість про те, що історіяВеликої
Василь ЖУРАХОВ,
Член Спілки письменників України.