Мусульманська громада у Франції
Ісламська громада у Франції є однією з найбільших у Європі. У цій країні проживає приблизно 5-6 мільйонів мусульман, що становить 8 відсотків загальної кількості жителів у цій країні.
До речі, неправильно розпочинатиме історію ісламу на території Франції з часів міграції мусульман до цієї країни в 20 столітті. Перші мусульмани прийшли на територію сучасної Франції, на південь цієї країни, яка межувала з Іспанією, ще у 8 столітті.
Хоча сучасні мусульмани не є нащадками тих арабів, проте, вони мають підстави вважати, що територія Франції (як і Іспанії) не є для них чужою територією.
Перша хвиля сучасної міграції належить початку 20 століття. Після Першої світової війни Франція втратила велику кількість населення і мігранти з Північної Африки мали заповнити недостатню кількість робочих рук. Цікаво, що спочатку французька влада допомагала мусульманам у реалізації їхніх релігійних прав. Перші мечеті були відкриті з ініціативи французьких підприємців. А в 1917 р. уряд цієї країни прийняв ухвалу, що забороняла продаж спиртних напоїв "колоніальним робітникам".
А в 1926 році і зовсім відбулася епохальна подія. У Парижі відбулося відкриття Великої мечеті, побудованої з ініціативи і коштом французького уряду як жесту подяки Франції солдатам-мусульманам, які віддали її у роки Першої Першої світової.
Більшість сучасних мусульман цієї країни, як і в інших країнах Європи, прагнуть дотримуватися своєї релігії. І як у решті західних країн саме третє покоління мусульман у цій країні виявляє особливо підвищений інтерес до своєї релігії.
Особливість Франції полягає не тільки втому, що там проживає найбільша в Європі мусульманська громада, але також і в тому, що Франція відрізняється особливою політикою щодо релігії, яка передбачає не просто розподіл держави та релігії, а й боротьбу з будь-якими релігійними проявами у суспільстві. Ця політика називається лаїцизмом. Лаїцизм досить сильно відрізняє релігійну політику Франції від Європи. Особливо цей контраст відчувається порівняно північною і (колишньою) протестантською Європою (Скандинавські країни, Нідерланди, Великобританія, частково Німеччина), де ця політика відрізняється великою ліберальністю та терпимістю. Також нічого спільного лаїцизм не має із сучасною Україною, де держава активно підтримує традиційні конфесії.
Насправді, у західних країнах існує дві моделі світскості: «м'яка» світськість англо-саксонських держав і «жорстка» світськість, або просто франкоговорячих (Франція, французька частина Бельгії, Канади та Швейцарії). Зупинюся коротко на самому явищі лаїцизму.
Лаїцизм передбачає повне звільнення суспільства від впливу релігії, це стосується всіх сфер суспільства. Особливість лаїцизму полягає в тому, що воно виступає проти будь-якого прояву релігійності людини у суспільному просторі. Наприклад, саме Франція прославилася активною боротьбою з носінням хіджабу у школі та паранджі на вулиці.
Цілком неправильно стверджувати, що лаїцизм це і є світська секулярність. Тому що в більшості західних світських секулярних країнах Північній Європі, США та Великій Британії не лише не забороняють носити релігійні символи, а навпаки навіть часто вітають. Також і Україна, будучи світським секулярним суспільством, не прагне дискримінувати релігійних людей як у Франції, навпакиОстанніми роками триває активна підтримка традиційних релігійних інститутів та традиційних релігійних систем цінності.
Насправді лаїцизм можна назвати радикальною світською ідеологією. Більше того, навіть деякі лідери західного світу, наприклад, колишній прем'єр-міністр Великобританії висловив стурбованість у зв'язку зі зростанням «агресивного лаїцизму» та його впливом на британське суспільство.
Традиційно британська система цінностей ставиться дуже терпимо до прояву релігійності, проте французький вплив через протоку Ла-Манш має негативний вплив і на деяких британців.
Люди, не освічені в цих питаннях, у тому числі й у нашій країні, які беруться розмірковувати про роль релігії в суспільстві, часто люблять ставити за приклад саме Францію як зразок відносини між релігією та державою. Однак навряд чи цю країну можна вважати прикладом для наслідування. Так звана французька модель світськості є досить проблематичною, її можна назвати відсталою для реалій 21 століття.
Лаїцизм це дуже вузьке і жорстке розуміння світськості, вона має на меті систематичне «видворення» релігії з суспільної сфери держави і припускає, що релігійні переконання громадян є виключно їхньою приватною справою, їхнє місце — лише у приватній сфері, а аж ніяк не у громадській. Насправді це висловлює у систематичному гоніння і репресії щодо релігії.
Однак неможливо змусити людину відмовитися від своєї найбільшої потреби – віри, віри у Всевишнього та дотримання її завітів. Фактично історія лаїцизму, це боротьба із цією потребою. Наприклад, найвідомішим прикладом застосування лаїцизму за межами франкомовних країн є Туреччина часів Ататюрка, коли була масована дискримінація ісламу, колисадили і вбивали мусульман, коли азан перекладали з арабської турецькою мовою, і саме тоді почали забороняти носіння хусток у школі та навчальних закладах, змушуючи мусульманок оголяться, або викидаючи із системи освіти. Незважаючи на такі гоніння щодо більшості Туреччини, мусульмани цієї країни змогли скинути правління агресивних лаїцистів.
Аналогічний процес ми спостерігаємо й у Франції. Агресивна антирелігійна політика на тлі дозволу на гей-шлюби лише згуртувала ряди мусульман. Спроба тиснути на мусульманські громади привела навіть до того, що частина з них почала радикалізуватися. На радикальний лаїцизм, цілком очікувано, відбулася відповідь у вигляді радикалізації частини мусульман. Таким чином, лаїцизм у Франції лише плодить проблеми у релігійній сфері.
Перші зримі проблеми стали виявлятися ще 1980-ті роки. Тоді французька держава спробувала заборонити мусульманкам приходити в головній хустці до школи. У 1989 році кілька мусульманських дівчаток відмовилися зняти хустку заради вимог школи, і боротьба за хіджаб з того часу стала однією з важливих тем не лише для мусульман, а й для всієї країни. Активна компанія проти хіджабу продовжилася і в 2000-х роках, коли в 2003 році було створено урядову комісію з питань взаємодії релігії та держави, яка активно боролася з носінням мусульманської хустки.
У 2009 році президент Франції Ніколя Саркозі виступив проти носіння у громадських місцях мусульманських хусток. На думку президента Франції, носіння хіджабу це не релігійне питання, це проблема стосується прав жінок та їх переваг.
Оголошуючи війну «хусткам» Саркозі, звичайно ж, боровся не за права жінок та їхню гідність. Це культурна війна – війна засамосвідомість. Наскільки абсурдним є сам зміст заяви колишнього президента Франції! Як можна боротися за права жінок змушуючи проти їхньої волі знімати хустку? Справді, абсурд!
Така політика має насправді зворотний ефект. Сьогодні французькі мусульмани навіть можуть впливати на результати виборів, бо чіткіше навчилися розуміти, хто планує їх дискримінувати, а за кого їм жити буде краще. Саме тому на останніх виборах вони дружно проголосували проти Ніколя Саркозі, і він втратив свою посаду. Мусульманська громада Франції показала свою єдність.
У чому причина такої агресивної антирелігійної політики Франції? Особливість французького нашого суспільства та державної політики у тому, що вони завжди прагнули асимілювати народи, із якими контактують. Наприклад, колонізувавши Північну Африку, вони активно поширювали там французьку мову та французьку культуру. Оскільки вони ставлять свою культуру вище культур колонізованих народів, а відповідно ставлять свою культуру вище мусульманської культури, то вони вважають своєю місіонерською метою звернути всіх у свою франкомовну лаїцьку «віру».
Така політика стосується не лише мусульманських колоній. Наприклад, у більшості населення колишніх колоній Франції імена та прізвища французькі (за винятком хіба що мусульманські регіони). Така політика щодо культурного зближення центру та її колоній і стала причиною того, що саме Франція першою зіткнулася з хвилею мігрантів із колишніх колоній. Адже завдяки знанню французької мови мешканцям колоніальних країн було простіше освоїтись на французькій землі.
І сьогодні Франція поступово змінює свій зовнішній вигляд за рахунок кількості мусульман, що збільшується. Серед мусульман також чимало і новобраних, або колишніхкатоликів, чи колишніх світських. Сьогодні за даними міністерства внутрішніх справ Франції в цій країні проживає приблизно 100 тисяч етнічних французів, які прийняли іслам. Швидше за все, це занижені цифри. Мусульманські організації вважають, що в цій країні вже понад 200 тисяч французів прийняли іслам. А, наприклад, наприкінці 1980-х їх було близько 50 тисяч. І якщо раніше іслам приймали в основному за сімейними обставинами (під час одруження), то тепер відбувається якісна зміна цього процесу. Очевидно, французькі араби-мусульмане, які були протягом багатьох десятиліть під тиском французької асиміляційної моделі, таки частково перейняли французькі традиції. Вони перейняли французьку модель взаємовідносини з іншими народами і стали також як і французи, які намагалися асимілювати арабів, прагне асимілювати самих французів. Особливо активно це відбувається в дуже благополучних районах французьких міст, де вони становлять більшість і доносять цінність мусульманської культури до інших французів.
Основними групами мусульманського населення є араби з різних країн, а також численна турецька діаспора. Найбільш численною з арабських діаспор складають вихідці з Алжиру (700-800 тис.), приблизно стільки ж мігрантів їхнього Марокко (600 тис.), велика також туніська діаспора (300-400 тис.). Турків у Франції проживає близько 350 тис. Також багато мусульман із Сенегалу, Малі, Нігеру, Пакистану та Ірану.
У Франції сьогодні за різними даними від 1000 до 1500 мечетей, з них п'ять мають соборний статус, вони розташовані в Парижі, Ліоні та Марселі. У країні діє понад 2000 ісламських асоціацій та культурних центрів, також багато представництв різних мусульманських організацій та партійз усього світу. Розвивається халяльна промисловість.
Напевно, зворотним боком французької асиміляційної політики може стати те, що у Франції мусульмани, які не дали себе асимілювати, намагатимуться аналогічним чином залучити до своєї культури та віри корінних французів.