МОНОЛОГ ТЕХНІКА
Обслуговуючої контори з “Інфо-Бухгалтера”
(локалізація монологу Є. Смоліна на тему…)
Ви тут бухгалтера з приватної клініки не бачили? Ні? Від бухгалтер, а? (Іще лікар за сумісництвом).
Хотів би я знати, що він може як бухгалтер і що він лікує цей лікар, йому б статистичні талони на рахунках рахувати, та чай уприкуску з пірамідоном пити, антибіотик нещасний.
Приходжу я до нього за графіком відвідувань і говорю, чемно так.
- Ти що, б ..., техніка викликав?
- Він мені - як же, як же, вже давно чекаємо ...
- Проходжу до нього в кабінет, а в нього - тільки пил лежить, та тетріс на екрані хлюпає …
Слухай, кажу, як тобі не соромно, га? Четвертий місяць у мене заявка на твої глюки у звітних бланках лежить, а ти не міг приготуватися до прийому дорогого гостя!
Ось фірма “Роги та Копита” від тебе через дорогу…. Так там мені такий стіл накрили ... Я їм дві версії поставив дві! Одну бухгалтеру, іншу вахтеру, нехай перепустки виписує у програмі, людей враховує...
Ну, поправив я ці глюки, начебто вважає, і говорю:
Я йому ще раз, вже зі значенням говорю:
Так, думаю, міцно в тебе мізки пилом зарості. Ну нічого, шас ми їх тобі прочистимо…
Поправив я йому пару рядків - оборотка червона, як рак стала, податки небезпечно наблизилися до підсумкової суми оборотки.
Ну що, говорю, виклик оплатиш чи так, процвітання рідної податкової субсидувати будеш?
Що Ви, Що Ви... Які гроші?
Я вам зараз такий подарунок зроблю, у нас є нова лікарська послуга – я Вас зараз безкоштовно загіпнотизую.
І не встиг я оком моргнути, як цей лікар тире бухгалтер на мене як дивиться, та як зашипить:
- Менігидко брати гроші! ..
- Мені гидко брати гроші! ..
Не… Ну, у мене всередині щось тьохнуло.
Щоб зрозуміло було, це як в ІБ заходиш у клієнта, відкриваєш журнал за 9 місяців, а там порожньо, і фільтр вимкнений, і збереження авто відключено.
Міні гидко брати гроші.
Та хто тобі дає те, га?
Або я твоєї оборотки по 70 не бачив., чотири місяці нічого не видаєте ... Медицина у нас, слава богу, поки, місцями, ще безкоштовна ...
Коротше плюнув я на нього.
Пішов до тітки у фірму, у неї там проблеми невеликі… Бланки кудись поділися… Хтось із наших забув поправити…
Ну, мені так на півгодини буде, а тітці до річного звіту вистачить, якщо все ручками лопатити.
Так що вигадала, га? Вона в одну хозопу всі місячні проводки заливає, одна проводка – один місяць діяльності.
Ну, поправив я їй налаштування, перенацілив робочу директорію, все в неї заграло, всі бланки з'явилися….
Не встиг я від комп'ютера піднятися, як вона до мене вже з грошима та видатковим ордером підскакує…
Хочу я їх, звичайно, взяти, а не можу...
І говорю, якимось чужим голосом, говорю…
- Тітка, мені гидко брати гроші...
- Вона мені:
- Що тобою, завжди ж брав, кровосушка ти наш?
Я їй ще раз говорю,
- Тіто, мені гидко брати гроші...
- Тут вона як закричить...
- Ось, якщо у мене компанія невелика, так мені можна і божевільного техніка надсилати. Сьогодні типову операцію не доробить, завтра звітну форму погробить, чи взагалі комп'ютер зіпсує...
Такі про мене плітки пустила, містом пройти неможливо…
Повз податкову йду, там бухгалтера стоять...
Дивіться, пішов, пішов...
Баби, та ніякий він не технік… Він самий, що не є, податковий шпигун… Він і на штрафи наші може пивка випити…
У їдальню заводську заходжу, перекусити... Там бухгалтера обідають. Одна з дитиною. Ось ця, млинець, матуся, своєму сопливому синочку і каже:
- Дивись, Васю, дядько сидить. У дитинстві мало каші їв, тепер карбованця підняти не може.
Іду далі за викликами…
Приходжу в одну фірму торгову… Там у них проблеми із книгою продажів були. Ну поставив я їм швиденько цей бланк. Головбух у мене і запитує:
- молодий чоловік, як мені Вам віддячити?
- Я їй відразу – мені гидко брати гроші.
Вона як почервоніє:
Молодий чоловік, якщо Ви щось не так зробили, Ви мені краще правду скажіть, я стерплю. Краще правду, краще правда… БАЧИЛИ, А?
Півтора року у мене цей головбух усі свої рахунки-фактури в зошит олівцем записував, а туди ж!
Ні, говорю, все нормально, все у Вас працює.
Мені просто гидко брати гроші!
Вона як закричить: Маша, Віра (бухгалтерам своїм) Іди швидше сюди, до нас тут прибулець з інших світів прилетів.
А ви сядьте, юначе, сядьте, Вам напевно важко на задніх лапах стояти.
Влаштувалася на стільці навпроти мене, очима виблискує, а трусить всю, так їй цікаво.
А що, юначе, Ви до нас на тарілочці прилетіли, чи як?
Ні, говорю, на тазі я до Вас прилетів.
Ну від головбуха я пішов, а від диспетчера нашого куди подінешся.
Ловить мене в офісі диспетчер і каже:
Ось що, Іванов, погляди я твої повністю поділяю, з тобою і в майбутнє зробити крок не соромно, і всіх конкурентів задавити можна, але довідку з психдиспансеру принеси.
Пішов я цей писхдиспансер.
Сидить там такий собі айболіт. Добренький такий, душевний. Медсестра навпаки.
На що скаржитесь молодик?
Я йому – мені гидко брати гроші.
- А що, юначе, Ви їх усередину приймаєте?
Ні, кажу, я розтираюсь ними.
Тут він медсестрі шепоче, ( по-моєму буйний).
А що, юначе, чи не траплялося Вам ночами розмовляти з Наполеоном там, чи з Кутузовим.
Ні, тут я вже не витерпів.
Навіщо ж мені з Михайлом Кутузовим, ночами розмовляти, якщо я з ним щодня на роботі бачуся. Він у нас техніком працює.
Щоправда, зараз бюлетень узяв – щось у нього з оком.
Ну, довідку мені в психдиспансері ніхто не дав. А без виправлення я куди. Тільки в “роги та Копита” у бланках колупатися. Я прийшов туди. Зробив їм новий бланк. Дає мені директор півтинник.
Я вже плачу: Петровичу, кажу, мені ж гидко брати гроші.
- Тю, хіба ж це гроші.
Он машина за вікном стоїть - це гроші, комп'ютерний парк на 30 машин - це теж гроші, Обладнання в цеху - гроші...
А це так, сувенір. Проїзний на таксі в один кінець
Тут розумію, що про сувеніри та проїзні мені той гіпнотизер нічого не говорив. Так що панове клієнти, проїзні на таксі готуйте – беру!