Хвороби ШКТ (аутоімунні), EUROLAB, Імунологія та алергологія
Аутоімунні захворювання виникають через неспецифічну відповідь імунітету — він починає атакувати власний організм. Можуть бути уражені будь-які тканини та органи, у тому числі шлунково-кишкового тракту. Аутоімунні хвороби ШКТ представлені наведеними нижче.
Хронічний атрофічний гастрит (типу А)
Утворення аутоантитіл проти компонентів клітин слизової оболонки шлунка призводить до їх функціональних порушень, атрофії, загибелі та ахлоргідрії. Аутоантитіла проти парієтальних клітин виявляються як у сироватці крові, так і в шлунковому соку ОдА, 1дб. У нормі білок, синтезований парієтальними клітинами слизової оболонки шлунка, званий внутрішнім фактором Касла, зв'язується з вітаміном В12, і комплекс транспортується через слизову оболонку кишки. Аутоантитіла проти внутрішнього фактора, зв'язуючись з ним, блокують його та перешкоджають перенесенню вітаміну В12. Це призводить до розвитку вітаміну В12-дефіцитної анемії.
Хронічний атрофічний гастрит типу А становить 3-5% від усіх форм гастритів. Він супроводжується ураженням слизової оболонки в основному фундального відділу та тіла шлунка. Відбувається загибель залоз слизової оболонки шлунка, зменшується кількість основних та обкладувальних клітин. Розвиваються запальні інфільтрати та процеси фіброзу.
Хронічний атрофічний гастрит (типу А) - це аутоімунне захворювання, що асоціюється з аутоантитіл проти внутрішнього фактора Касла, а також проти головних і парієтальних клітин слизової оболонки шлунка.
Захворювання розвивається в основному в середньому та літньому віці. Після їжі з'являється відчуття тяжкості в надчеревній ділянці та переповнення шлунка. Апетит знижений. Відзначається діарея, що чергується із запорами. Хронічний атрофічнийгастрит часто поєднується з вітаміном В12-дефіцитною анемією, цукровим діабетом 1-го типу, тиреоїдитом, первинним гіпопаратиреозом.
Проводять замісну терапію:
1) при секреторній недостатності шлунка (шлунковий сік, соляна кислота з пепсином та ін.);
2) при зниженні екскреторної функції підшлункової залози (холензим, мезим форте та ін.).
Призначають препарати, що підсилюють репаративні процеси і т. д. Здійснюють терапію вітаміном В12-дефіцитної анемії. При розвитку синдрому дисбактеріозу призначають пробіотики.
Патологія асоційована з HLA-DR3- та Н1_А-В8-антигенами. Розщеплення глютенів призводить до утворення гліадинів - пептидів, які через недостатність пептидаз накопичуються в організмі, виявляючи на нього алергічну та токсичну дію.
Інший тип гастриту – тип В (хронічний хелікобактерний гастрит) – найбільш поширена патологія серед усіх видів хронічного гастриту, спричинена бактерією Helicobacter pylori. Є найважливішим виразковим фактором.
Целіакія (глютенова ентеропатія) - непереносимість протеїнів клейковини (глютенів) пшениці та інших злаків у вигляді хронічного імунного запалення верхніх відділів тонкої кишки, що супроводжується атрофією ворсинок, гіперплазією крипт, мальабсорбцією та діареєю.
У слизовій оболонці тонкої кишки збільшується кількість клітин, що відповідають за розвиток гуморального та клітинного імунітету: внутрішньоепітеліальних лімфоцитів, плазмоцитів, що продукують IgM, еозинофілів та опасистих клітин. З'являються антитіла проти гліадину та антиретикулінові антитіла.
Зростає кількість Т-лімфоцитів, що взаємодіють із гліадином. Подібний патогенез з целіакією актуальний щодо іншого глютенчутливого захворювання.герпетиформного сімейного дерматиту
Відзначається завзятий пронос, рясний пінистий стілець, метеоризм, втрата маси тіла, анорексія та слабкість. Може розвинутись герпетиформний дерматит.
Лабораторна діагностика
Шкірні проби на гліадин розвиваються через 6-8 год. Вивчають біоптати худої або дванадцятипалої кишки. У сироватці крові виявляються антитіла проти гліадин. Визначають також антитіла проти трансглютамінази тканинної. Внаслідок порушення проникності слизових оболонок можлива поява антитіл проти різних харчових антигенів.
Застосовується безглютенова дієта шляхом вилучення з продуктів з пшениці, жита, ячменю, вівса. За показаннями застосовують кортикостероїди та імунодепресанти.
Неспецифічний виразковий коліт
Неспецифічний виразковий коліт – хронічне рецидивне запальне захворювання товстої кишки з виразково-деструктивними змінами її слизової оболонки.
У хворих розвивається діарея з кров'ю або слизом та округлі виразки поверхні слизової оболонки. Відбувається інфільтрація власної платівки слизової оболонки еозинофілами, лімфоцитами, гладкими клітинами та нейтрофілами. Процес поширюється від прямої кишки до проксимальних відділів кишечника. Гіперрегенерація веде до формування псевдополіпів. Можливий розвиток токсичного мегаколону та карциноми товстої кишки, а також розвиток позакишкових ускладнень – увеїту та артриту. Неспецифічний виразковий коліт також асоційований з IgА-аутоімунним гепатитом та первинним біліарним цирозом. Слизова оболонка має високий рівень ІЛ-5, що передбачає активність Тн2. На користь аутоімунної природи захворювання свідчить присутність антинейтрофільних цитоплазматичних антитіл (А1МСА) і асоціація з деякими аутоімунними хворобами.
Неспецифічний виразковий коліт розвивається гостро протягом 1-2 днів, хворих відзначаються три синдроми ураження кишки: порушення випорожнень, геморагічний больовий синдроми. Можливіпозакишкові прояви :
При поступовому розвитку захворювання спостерігається переважно лише ректальна кровотеча.
Лабораторна діагностика. Тяжкість прояву неспецифічного виразкового коліту супроводжуються збільшенням ШОЕ (при рідкісному лейкоцитозі).
Лікування. При гострому початку хвороби призначають сульфасалазин та аміносаліцилати.
Хвороба Крона (гранулематозний коліт)
Це хронічне гранулематозне сегментарне запалення травного тракту у вигляді термінального ілеїту або регіонарного ентероколіту
Запальний процес розвивається сегментарно: уражені сегменти кишки чергуються з непораженими ділянками (стрибки кенгуру). Найчастіше в процес залучається термінальний відділ клубової кишки (термінальний ілеїт). Рідше одночасно ушкоджуються тонка та товста кишки. Запалення захоплює всі шари стінки кишки. У товщі стінки утворюються лімфоцитарні гранульоми, гранульоми, що включають гігантські та епітеліоїдні клітини, абсцеси і глибокі проникаючі виразки, через що слизова оболонка набуває вигляду «бруківки». Формуються стеноз та запальні конгломерати. Кишка деформується, набуваючи вигляду «садового шланга». Можливе утворення кишкових нориць.
Збільшується частота розвитку карциноми прямої кишки та амілоїдозу. Хвороба Крона асоційована з антигенами HLA-DR1 та -DQw5. На слизовій оболонці кишки збільшується рівень ІЛ-12. Цей цитокін, стимульований бактеріями, сприяє диференціації наївних Т-лімфоцитів ТН1. Відповідно активність ТН1 у слизовій оболонці цих хворих висока,що визначає концентрацію ІФН-у, TNF-а та ІЛ-2. Відзначається високий рівень IgG2, що ефективно розпізнає вуглеводні антигени бактерій.
При гострому початку хвороби розвиваються симптоми регіональної ентериту у вигляді різкого болю у правій здухвинній ділянці та лихоманки. Можливі явища гострого апендициту.
Найчастіше спостерігається поступове наростання порушень: переймоподібний біль у животі, періодично нестійкий стілець та інші функціональні порушення. У розпалі хвороби розвиваються завзяті проноси, інколи ж — запори. Можлива тривала ремісія. Токсико-алергічні ускладнення найчастіше спостерігаються при локалізації процесу в товстій кишці.
Лабораторна діагностика
На користь хвороби Крона свідчить наявність у сироватці крові пацієнта антитіл до харчових алергенів та умовно патогенних бактерій-комменсалів кишечника. Можуть з'являтися анти тіла проти поверхневих структур епітеліоцитів кишки.
При загостренні призначають сульфасалазин, аміносаліцилати (месалазин, олсалазин) та/або кортикостероїди. Протягом ремісії хворі можуть отримувати комбінацію з азатіоприну, метотрексату та циклоспорину А. Можливе хірургічне втручання (за рішенням лікаря).