Хроніки Дикої м’яти
Відгриміли разом із грозою та шаленими ритмами три фестивальні дні "Дикої м'яти". Фолк, рок, джаз із домішкою "етно" звучали з двох сцен практично в режимі нон-стоп. П'ятдесят колективів, включаючи українські та закордонні, давали спеку в Етномирі під Калугою. І тисячі людей на зеленому танцполі заводилися разом із ними, підкоряючись казна-звідки взятому внутрішньому посилу до самовираження. І яка злива чи грім тут можуть бути на заваді! Вони лише доповнювали картину своїми акордами, доводячи те, що відбувається до епічних у сенсі масштабів.
Але щоб розуміти це і відчувати, потрібно, звичайно, бути трохи з іншого, ніж звичайні люди, тіста. Потрібно не просто любити складну "кореневу" музику, але ще й прагнути особистої самоідентифікації. Хто ти? Звідки будеш? Навіщо? Такі питання, певен, зовсім не чужі тим людям, які рік у рік приїжджають на "Дику м'яту" (нинішній фестиваль, до речі, вже сьомий). Вони, як і їхні улюблені музиканти, перебувають у пошуках того самого сенсу, якого нам так часто не вистачає у повсякденному житті.
І кожен це розуміє по-своєму. Хтось косоворотку одягне і підперезає, хтось вінок сплете і задумливо посидить на заході сонця. А комусь захочеться піти ще далі – в окультизм та шаманство. Теж непогано з погляду тренування фантазії та уяви. І для цього на фестивалі є все – і лавки зі східними справами, і майстер-класи йоги, сувеніри-амулети, аюверди та інша харикрішна. А виглядає все це одним великим балаганом просто неба, в якому всім добре і просто, а частіше - навіть весело.
Настрій на свято, в якому беруть участь і музиканти, і глядачі - ключова формула фестивалю. А говорячи про його музичну концепцію, продюсер Андрій Клюкін підкреслює:
- Ми за ту музику, яка не створена на замовлення, а росте сама по собі, як справжня дика м'ята. І її ми готові підтримувати.
Серед учасників є багато таких груп, які представляти не треба. Кожен, хто раз чи два бував на "Дикій м'яті", знає їх і любить. Наприклад, "Сурганова та Оркестр". Але було багато нових імен. Про всіх можна прочитати на офіційному сайті "Дикої м'яти", а заразом і подивитися кліпи їх виступів. Тому не повторюватимусь, скажу лише про групу, яка зачепила - The Toobes з Білоукраїнсії. Усього дві гітари та ударні, а такий драйв влаштували на сцені - цілком у дусі бунтівних шістдесятих. І фронтменом у них, до речі, ударник, що теж додавало пікантності та інтриги у виступ гурту.
Але в основному публіка особливо не естетувала. Напевно, серед гостей фестивалю були справжні та тонкі поціновувачі world music. Більшість же приїхали на величезну галявину Етномира саме відтягнутися, вдосталь натанцюватись і прожити три дні дикунами – у наметах та на "підніжному кормі". Що ж кожному поколінню свої радості. Колись і гармошка з балалайкою за околицею були романтикою. Потім їм на зміну прийшли барди, багаття та намет. А сьогодні без тисячі колонок вже й вечірка не вечірка.
І треба зауважити, з ватами на "Дикій м'яті" було все гаразд. Як і з іншими аспектами найскладнішої організації триденного сейшену. Напрочуд чітко спрацювали всі служби компанії J Group - багаторічного натхненника та організатора фестивалю. Все було оформлено та запущено вчасно, працювало як годинник і без збоїв, включаючи сцени, паркування, намети з їжею, окріп та туалети. Адже ще були артисти, переговори з ними, доставка та розміщення, транспорт та безпека. Колосальна складність і відповідальність, що можна зняти капелюх на знакповаги.
І мені ось тут про що подумалося: можемо! Вже можемо і головне – хочемо. Робити фестивалі цілком міжнародного рівня. І без Мінкульту, до речі, без шаленого бюджетного бабла та супутнього йому розпила. Без гопників замість сек'юріті та обдиралова на квитках чи супутніх "послугах". До речі, і без бухла (хоча хтось у нас у це повірить!), єдиний заклад з пивом був за територією свята. І якщо й були якісь шорсткості на протязі цих трьох щільних днів, то вони вирішувалися по ходу, без істерик та ексцесів.
Тож фестиваль вдався! Саме так, як і очікувалося багатьма його шанувальниками. І хочеться думати, що секрет його успіху був якраз у тому, а можливо, і головним чином у тому, що його організатори ставилися до нього не лише як до бізнесу, а й місії. Адже це мистецтво, як не крути, високий за змістом процес. А тут - мати природа, особиста свобода від різних урбаністичних умовностей, справжня музика, що йде від серця, - все, що потрібно людині для того, щоб його душа розцвіла і полетіла попереду дрібними чарівними пташечками.