Формування прав споживачів
Судова справа Donoghue v. Stevenson (1932) чудово тим, що в ньому англійським суддям довелося зіткнутися з новою для них ситуацією. У англійському праві розпочався процес формування невідомої йому раніше галузі суб'єктивних прав, саме прав споживачів (consumer law).
Коротко обставини справи були такі. Потерпіла (victim) Донох'ю отримала у подарунок від своєї приятельки пляшку імбирного пива. Пиво було замовлено для неї у кафе. Пляшка була виготовлена з темного непрозорого скла, і тому не було видно, що знаходиться всередині пляшки. Коли ж Донох'ю випила пиво і пляшка спорожніла, вона побачила в ній равлик, що розклався. На ґрунті нервового потрясіння Донох'ю захворіла, змушена була лягти до клініки і там пройти курс лікування. Звернувшись із позовом до суду (to sue), Донох'ю зажадала, щоб виробник пива сплатив витрати на лікування та компенсував заподіяну їй матеріальну шкоду. Суд визнав, що відповідач – виробник пива – зобов'язаний відшкодувати позивачі заподіяну шкоду, незважаючи на те, що між ними не було контрактних відносин.
Суд, на свій подив, виявив, що він не може вказати на певну норму англійського загального права, щоб на неї можна було послатися в даній справі (referred to), приймаючи рішення. По суті позивачка заявила факт існування нового об'єктивного права – права споживача, отже, про новий обов'язок дотримуватися це право (to observe law). Але не було ясно, на кому лежить цей обов'язок (whose duty is was), хто і в яких випадках несе відповідальність (to bear responsibility) за її невиконання, якщо сталася шкода.
Потерпіла, заявивши про існування нового права, яке було порушено, намагалася за допомогою адвокатів відстояти свої суб'єктивні права (toassert one's rights), домагалася правосуддя (to gain justice) і хотіла отримати відшкодування заподіяної їй шкоди. Відповідач, звісно, це заперечував (to contend for). Зокрема, він не був згоден насамперед із тим, що своїми діями порушив якесь право. З точки зору, такого права на момент події просто не існувало, не було і контрактних відносин між ним і потерпілою, в рамках яких виробник пива готовий був нести відповідальність.
У цій ситуації суд вирішив, що на виробнику пива все-таки лежав загальний обов'язок бути настільки обережним і завбачливим, щоб унеможливити (to exclude possibility) заподіяння шкоди внаслідок своїх необережних дій (to inflict harm as a result of careless actions). Іншими словами, виробник пива повинен був не тільки виробити напій, але й потурбуватися про те, щоб пляшка, в яку буде розлито пиво, не містила жодних сторонніх включень, наявність яких викликало заперечення споживача пива. Суд визнав, що цей обов'язок, що лежав на виробнику пива, був ним порушений, тому відповідач повинен нести покарання за недбале заподіяння шкоди позивачу.