Чому не скрізь варто вбачати руку Кремля, СЬОГОДНІ
Чого тільки варті образи щодо відсутності сигналів з боку Європейського Союзу та НАТО? Виявляється, що, за словами Павла Клімкіна, причиною відсутності підсумкового документа Саміту Україна-ЄС було небажання української сторони повторювати те, що вже записано в Угоді щодо Асоціації:
"Для чого нам ще один проект, який повторює те, що вже було сказано в Угоді про асоціацію. Досягнення зафіксовані, я їх чітко назвав. Ми маємо йти до заяв саміту, які фіксують нові важливі домовленості. Для чого нам повторення того, що вже є. Для чого нам текст на 3-5 сторінок, який прочитають лише експерти, і в якому немає справді проривних речей"
При цьому від НАТО постійно вимагають повторювати, що двері НАТО відчинені для України – те, що зафіксовано і в документах, і озвучено десятки разів. Там ми не хочемо повторювати, а тут – повторіть ще раз і дайте відповідь ще раз "чому Україні не дають ПДЧ?". Народний депутат Ганна Гопко порушила питання з приводу ПДЧ Генсеку НАТО Столтенбергу під час його виступу у ВР, тут же конкретизувавши суть проблеми та її зв'язки з українським чинником.
Хотів би поділитися одним "великим" секретом щодо ПДЧ. План дій щодо підготовки до членства в НАТО з'явився відносно недавно – 1999 року. Він був розроблений як інструмент допомоги країнам-кандидатам у їх підготовці до повноправного членства на основі аналізу проблем, з якими стикалися Угорщина, Польща та Чехія. ПДЧ – це загальна концепція, а план реалізації цього ПДЧ називається "річна національна програма" та Україна з 2009 по 2010 рік працювала за Річною національною програмою підготовки України до членства в Організації Північноатлантичного договору, яка, як відомо,є складовим елементом ПДЧ. Чому це важливо? По суті, після сумнозвісного рішення Бухарестського саміту було зроблено досить мудрий дипломатичний крок: надати Україні ПДЧ у формі Річної національної програми без анонсу того, що це ПДЧ. Тим самим – "і вовки ситі, і вівці цілі", щоб не дражнити зайвий раз Україну.
Не витрачатиму час на опис відомих змін зовнішньополітичного курсу з 2009 по 2017 рік, але деякі факти варті уваги, а саме – еволюція назви ГНП.
Отже, у 2009 році виходить Указ Президента "Про затвердження Річної національної програми на 2009 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору". У 2010 році – "Про затвердження Річної національної програми співробітництва Україна – НАТО на 2011 рік". У 2017 році – Указ Президента (№103/2017) "Про затвердження Річної національної програми під егідою Комісії Україна – НАТО на 2017 рік". Жодного слова про наміри щодо підготовки до членства.
Коли за Януковича викинули суть ПДЧ з назви – це було неприємно, але зрозуміло. Поясніть мені, з яких міркувань не відновили початкову назву досі? Зрозуміло, проблема не лише у назві. І, власне, цей план залишається актуальним і зараз, якщо ми серйозно налаштовані на вступ до Альянсу.
Вже не дивують постійних спроб політиків звалити всі наші проблеми на Україну. Безумовно, фактор України є. Але український чинник однаково небезпечний як недооцінювати, так і переоцінювати. Є речі, які не можна відірвати від міжнародного контексту, і Україна є одним із таких чинників. А є речі, які залежать, якщо не повністю, то майже повністю від України.
Давайте згадаємо нещодавній референдум уНідерланди, його справжні причини, результати і те, що стояло на коні. А ціною питання була доля Угоди про асоціацію, результатів титанічної роботи, зробленої українською стороною, європейськими дипломатами, окремими країнами-членами ЄС – нашими партнерами. Потім, після ще одного раунду, напевно, такої ж титанічної роботи було знайдено формулу виходу з глухого кута. Одним із аргументів, наскільки мені відомо, було те, що голландські парламентарі зможуть сказати своїм виборцям, що Угода про асоціацію не гарантує вступу України до ЄС. Нічого нового, але…
У міжнародній політиці важливо розуміти, на чому варто наполягати, а на чому не варто, що насправді важливо, а що другорядне. Причому важливим не для конкретного політика в контексті майбутніх виборів, а що справді важливо для досягнення стратегічних цілей та національних інтересів.
Читайте найважливіші та найцікавіші новини на наших сторінках Facebook, Twitter, Telegram