ЧИ ГРІХІВНА «НЕЧИСТОТА»
ЧИ ГРІХОВНА «НЕЧИСТОТА»?
–Про яку «нечистоту» йдеться у брошурі «На допомогу кающемуся»: «Згрішив: зухвало в нечистоті ходити до храму Божого і всякі святині прикасатися»? Чи це стосується лише жінок? І чому? Хіба природні процеси організму можуть бути гріховними?
– Насправді це стосується жінок. Питання, здавалося б, чисто «технічний», але часом викликає великі подиви, а іноді й конфлікти. Їхній ґрунт – такі застарілі виразки нашого життя, як приниження жіночої природи, гноблення шлюбом та дітонародженням (тут явно вплив латинства: у Римо-Католицькій Церкві одружена людина не може бути священиком), а також пряме невігластво. Доводилося чути від поважних осіб у духовному сані, що, мовляв, «з жінки виходить псована кров».
«Ще в III столітті подібне запитання було поставлене святому Діонісію, єпископу Олександрійському (†265), і він відповів, що не думає, що жінки в такому стані, «якщо суть вірні і благочестиві, зухвало або приступили до Святої трапези, або торкнутися тіла і крові Христові”, бо, приймаючи Святиню, треба бути чистим душею та тілом. При цьому він наводить приклад кровоточивої дружини, яка не наважилася торкнутися тіла Христового, але лише краю Його одягу (Мт. 9; 20–22). У подальшому роз'ясненні святий Діонісій каже, що молитися, в будь-якому стані, завжди дозволено.
Через сто років на запитання: чи може жінка, у якої “трапилося звичайне дружинам” причаститися, відповідає Тимофій, також єпископ Олександрійський (†385), і каже, що не може, доки цей період не пройде і вона не очиститься . Тієї ж точки зору дотримувався і святий Іоанн Постник (VI століття), визначаючи і покуту на випадок, якби жінка в такому стані все ж таки “прийнялаСв. Таємниці”.
Всі ці відповіді показують, по суті, одне й те саме, тобто. що жінки у цьому стані не можуть причащатися».
«У Старому Завіті, у євреїв, жінка, яка має витікання крові, що тече з тіла її, відокремлювалася від інших, тому що всякий дотик до неї в цей час означав для них культову, молитовну нечистоту (Лев. 15; 19). Так само було і протягом 40 днів після народження дитини чоловічої статі і вісімдесяти днів після народження дитини жіночої статі (Лев. 12; 2–5). І в інших стародавніх народів існувало таке ставлення до жінки у цьому стані.
У Новому Завіті на цей предмет дивляться по-іншому Жодна тілесна нечистота не робить нас морально і молитовно нечистими. Створені Богом, каже св. Опанас Великий, ми “не маємо нічого нечистого. Бо тоді тільки ми оскверняємось, коли гріх, усякого сморід гірший, учиняємо. А коли відбувається якесь природне виверження, тоді й цьому з іншими піддається ми. за потребою природною”.
У всякому разі, на основі наведеного старозавітного погляду на культову нечистоту жінок у менструації, так само як і відповіді трьох єпископів, пізніше дійшло такої точки зору, що вони не повинні приходити до церкви на загальну молитву в цьому стані, а також протягом сорока днів після пологів та викидня. Ймовірно, що на таке ставлення вплинула можливість випадковим закінченням крові осквернити храм, який потрібно було б освячувати. А можливо, і через запах, який видає матерія очищення під час розкладання. На запитання: Чому не лише у Старому Законі, а й за словами Отців, місячне очищення жінки вважається нечистим? - Викл. Никодим Святогорець наводить три причини: 1) через народне сприйняття, тому що всі люди вважають нечистотою те,що вивергається з тіла через деякі органи як непотрібне або зайве, як, наприклад, з вуха, носа, мокротиння при кашлі тощо; 2) це називається нечистим, бо Бог через тілесне повчає про духовне, тобто моральне. Якщо нечисте тілесне, що буває без волі людської, то наскільки нечисті гріхи, які ми творимо за своєю волею; 3) Бог називає нечистотою місячне очищення жінок (і це є воістину єдина і головна причина), щоб заборонити чоловікам злягання з ними, коли вони мають місячне очищення, як каже Феодорит, як через гідність чоловічого та шанування жінки, як каже Ісидор ( Пелусіот), так і заради шанування Закону та єства, згідно з Філоном, а головним чином і переважно через турботи про потомство, дітей”.
Ми бачили, що, за словами Властара, жінки за старих часів входили у вівтар для причастя в цьому стані. Опосередковано це, тобто, що вони (або хоча б деякі з них) приходили до церкви і приступали до Святого Причастя, доводять і питання, поставлені святому Діонісію та Тимофію. Але й після цього, коли вийшла ухвала про те, що вони тоді не можуть причащатися, вони приходили до церкви на молитву, як дає зрозуміти каноніст Вальсамон (XII століття), говорячи, що, особливо в жіночих монастирях, жінки з місячним закінченням приходили до церкви і, оскільки не могли причаститися, стояли на паперті та молилися Богові. Він був проти цієї їхньої присутності та стояння на паперті і говорив, що не варто було б їм взагалі наближатися до храму. Тієї ж точки зору дотримувався і Матвій Властар. Подібне ставлення виражає 64 правило Номоканону у Великому Требнику. З літургістів С. Булгаков каже, що за церковними правилами (не називаючи яким) жінка в період місячного чи післяпологового очищення не повинна входити до храму тапричащатися. Його думку дослівно повторюють прот. В. Миколайович та проф. д-р Л. Миркович, посилаючись на 2-ге правило святого Діонісія та на 7-е правило Тимофія Олександрійського.
Не може бути, щоб Церква чинила суворіше щодо жінок в афедроні, ніж щодо моральних злочинців, і не дозволяла б їм, щоб вони слуханням і наглядом “брали участь у божественному” у сповіданні віри і співали благочестиві слова”.
Тому я вважаю, що з наведеного правила святого Діонісія можна суверенністю укласти тільки, що жінка під час менструації не може причащатися. Додана вказівка, що жінки можуть молитися завжди, і в тому і в іншому стані, я вважаю, отже, перш за все, що він каже, щоб їм для молитви не було заборонено приходити до церкви. Тим більше, що він наводить приклад кровоточивої дружини з Євангелія, яка прийшла до Господа і торкнулася краю Його одягу, а не Його тіла, що для святого Діонісія є доказом того, що під час менструального періоду не можна причащатися».
«Безперечно, що святому Діонісію та Апостольським Постановам керівництвом до позиції з цього питання послужила євангельська подія і ставлення Господа до кровоточивої жінки, цим же повинні керуватися і ми».
«У дусі наведеного євангельського та канонічного підходу я вважаю, отже, що місячне очищення жінки не робить її ритуально, молитовно нечистою. Ця нечистота лише фізична, тілесна, як і виділення з інших органів. Поза цим процесом жінка, як і інші, повинна всіляко намагатися приходити фізично чистої на спільну молитву, тим більше до Причастя. Але ще більше вона повинна трудитися над чистотою душі, над прикрасою таємного серця людини, в незнищеннілагідного і мовчазного духу, що є перед Богом багатоцінно (1 Пет. 3; 4).
Крім того, оскільки сучасні гігієнічні засоби можуть ефективно перешкодити тому, щоб випадковим закінченням крові зробити храм нечистим, так само як і можуть нейтралізувати запах, що походить від крові, ми вважаємо, що і з цього боку немає сумніву, що жінка під час місячного очищення, з необхідною обережністю і вживши гігієнічних заходів, може приходити до церкви, цілувати ікони, приймати антидор і освячену воду, як і брати участь у співі. Причаститися в цьому стані, чи нехрещена – хреститися, вона не могла б. Але у смертельній хворобі може і причаститись, і хреститися. Після пологів щодо необхідних молитов для входу до церкви і воцерковлення немовляти необхідно й надалі дотримуватися приписів Требника».
Від себе додам цікавий випадок. Чоловік говорить на сповіді:
– Згрішив, зухвало в нечистоті ходити до храму Божого.
- Хмм-мм. Як вам це вдалося.
- Та я ось вимив голову сечею.
– Кажуть, допомагає від лупи.
– То чи не краще вам покаятися у нерозумності, легковірності та забобонах.