«Четверги» в Артелі художників
Васнєцов бував на вечорах Артелі художників, про «четвергах», його запрошували друзі. На той час Артель розташовувалась у просторій квартирі з величезними вікнами, поділеною на кімнати та майстерні в будинку, на розі Вознесенського проспекту та Адміралтейської площі. Замовлень у Артель стало надходити так багато, що Іван Миколайович Крамський почав побоюватися: раптом у «погоні за грошима» митці почнуть виготовляти халтуру. Керівник Артелі запрошував і молодих помічників — вони й навчалися у майстрів, і підробляли самі. Можливо, одним із таких помічників у свій час був і Віктор Васнєцов.
Ось як згадував «четверги» в Артелі Рєпін: «Збиралося від 40 до 50 людей. Через всю залу ставився величезний стіл, обставлений будь-яким художнім приладдям. Охочий вибирав собі до смаку матеріал і працював, що на думку спадало. У сусідній залі на роялі хтось грав, співав. Іноді тут же вголос прочитували серйозні статті про виставки або мистецтво. Так, наприклад, лекції Іполита Тена про мистецтво читалися тут перекладачем Чуйком ще до появи їх у пресі. Тут же одного разу Антокольський читав свій «Критичний погляд на сучасне мистецтво». Після серйозних читань і найрізноманітніших малювань йшла дуже скромна, зате дуже весела вечеря. Після вечері іноді навіть танцювали, коли бували пані».
Васнєцов розповідав, як Шишкін заражав і підкоряв «четвергівців» своєю чудовою українською мовою, блискучими, нестримними веселощами. Васнєцов та його друзі з подивом і захопленням спостерігали, як Шишкін своїми мозолистими пальцями створював, виправляв і переробляв на очах у всіх свої чудові малюнки.
У майстернях Артелі, за спогадами Рєпіна, «було багато книг серйозного характеру, валялися в різних місцях зовсімнові журнали та газети того гарячого часу. Вечорами, до пізньої ночі, тут відбувалися спільні читання, чутки, суперечки. Вироблялося свідомість правий і обов'язків художника». Студенти двох найбільших навчальних закладів тогочасної столиці — Академії мистецтв та Петербурзького університету — також часто зустрічалися тут, на розі Вознесенського та Адміралтейської та влаштовували спільні диспути.
Скульптор Марк Антокольський теж віддав данину демократичній обстановці, що панувала в Артелі художників: «Наше внутрішнє життя йшло своєю чергою, яка не мала нічого спільного з Академією. Завдяки Рєпіну я познайомився з деякими товаришами. Скоро з нас склався гурток. Ми часто збиралися, передавали один одному академічні новини, читали, сперечалися, шуміли, співали та розходилися пізно вночі. Згодом до нас приєдналися, крім товаришів по Академії, також деякі слухачі Університету, і гурток прийняв дещо більш систематичну організацію. Після вечірнього класу ми збиралися по черзі. Кожен із нас по черзі позував; один читав уголос, а інші мовчки, притамувавши подих, малювали. Іноді починалися в нас суперечки. переважно тоді, коли на наших вечорах були студенти. Мистецтво здавалося їм пустою забавою, що дуже дорого стоїть і, по суті, нікому не потрібна. Тоді ще не затихла знаменита суперечка: «що краще: яблуко насправді чи яблуко написане?» Ми схоплювалися з ними, боролися, доводили протилежне. Кричали до хрипоти, далеко за північ, сперечалися кілька людей разом, поодинці, виносили суперечку на вулицю, несли її з собою додому. Назавтра сперечалися вже між собою художники. Справді: що таке мистецтво, кому воно потрібне, яка його мета? Який ідеал? Чого воно хоче від людини? Від самого життя? Яку користь воно приносить?Чи має вона право на існування?».
«У призначений час я був у Антокольського, – згадував пізніше Стасов, – Він жив тоді вже не зі своїм приятелем І.Є. Рєпіним і містився в маленькій квартирці на Василівському острові, на розі 7-ї лінії та Академічного провулка. Кімната, куди я зайшов, була маленька. Низька, у два вікна, і майже нічого не давало знати, що тут живуть художники. Не знаю, чи тому, що в них не було ще тоді ніяких великих власних робіт, а маленькі етюди та малюнки лежали десь особливо, або ж у цей день звільнили місце для гостей, але не видно було ніде по стінах чи вздовж них жодних. малюнків чи начерків, але в столах — скульптурних етюдів. Кімната здавалася майже голою. Окрім одного винятку, про який я зараз скажу. Я знайшов уже всіх у зборі. Були тут, крем самого господаря, І.Є. Рєпін, Г.І. Семирадський, П.О. Ковалевський, В.М. Васнєцов (не пам'ятаю, хто ще) і Буткевич, теж художник, тодішній великий приятель їх усіх. Ми все перезнайомилися. Це все були ще вихованці Академії, які відвідували її класи молоді люди, які всі народилися в сорокових роках, отже, юнаки років 20-ти з невеликим, і жоден з них не був уродженець петербурзький, всі приїхали з провінції. Типи були різні. Хтось світловолосий, хтось темноволосий, інші великороси, інші малороси, інші з польською, татарською та єврейською подобою, але всі тоненькі зовсім, молоді, живі, цікаві, уважні, що вічно цікавляться. Перша розмова пішла в нас одразу про ескіз із зеленої глини, що стояв на вікні, всім їм добре відомий, а мною ще ніколи не бачений. Цей ескіз містив частку «Інквізиції» Антокольського